Salta il testo dell’articolo
І знову пахнуло з ріки тривожним запахом прибережних осок . Анарх сів на той стілець , на якому недавно був Карно . Він ніколи не почував себе таким розбитим , як у ці хвилини . Власне , в чому річ — він і сам не знав . Над санаторієм ішла глуха тиша . За темним силуетом флігеля росли нічні звуки . Анарх нервово ламав пальці й уважно дивився на яркий огонь , що стояв у кімнаті сестри Катрі . Розітнулось декілька пострілів . То стрільці лякали бандитів . Десь , ніби за тисячу верстов , дзвенів лікарів сетер … Ішла тьма . Надходила санаторійна ніч . VI Який час просидів анарх на стільці — сказати не можна … Скинувся він од шамотіння , яке наближалось до нього з дикого малинника . Шамотіння надходило поволі : той , хто йшов , не поспішав . Анарх подивився в темряву , але в гущавині дерев не видно було нікого . „ Метранпаж ? “ Тоді знову пробіг йому по спині нервовий дріж . … Але це ж неможливо ! Що це з ним ? Коли він був боягузом ? Він мусить негайно взяти себе в руки ! Хай буде це не тільки метранпаж , а сам чорт — що з того ? У нього вистарчало мужности й не на такі випадки . Невже йому , велетневі , боятися когось ? Такий стан можна кваліфікувати не инакше , як „ глупотою “ . Але , як анарх не заспокоював себе , нервовий дріж пробігав усе також хутко , як і раніш , і напруженість росла з такою ж швидкістю , як і до того . Він пильно дивився в гущавину й прислухався до шамотіння . Шамотіння наближалось . І ще раз анарх почув запах тривожної осоки . Десь дзвенів лікарів сетер , наче за тисячу верстов . І раптом перед ним виріс силует і спинився . І тоді ж анарх із полегкістю зідхнув : він побачив Хлоню . — А , це ви ? — сказав юнак . — Як бачите ! — А я ходив на командну висоту , — одразу почав патетично Хлоня . — Знаєте , товаришу , відтіля маячать воістину прекрасні далі . Я тепер розумію , чому ви туди ходите . Коли я оглянувся , зійшовши на гору , я подумав , що ці вогні в поселках , ці дальні міські люкси , ця степова безгранність , ця , нарешті , ріка , що біжить у невідомі обрії , — я подумав , що все це — якась молода казка , що я стою на зачарованому колі , що я в якомусь півсні й пливу , пливу , віддаляюся в якусь невідомість — далі , далі , далі ! . . Хлоня говорив це , надхненно й чітко вимовляючи слова . Все це в нього виходило досить природно й мило . Голос був якийсь вкрадчивий , але не без задушевности . І звучала в нім щирість . Анарх любив Хлоню й на нього він завжди впливав доброчинно . На цей раз теж . — Який ти , Хлоню , фантаст ! — заспокоюючись сказав анарх і взяв юнака за руку . — Ти , мабуть , вічно ширяєш у сфері фантомів ? — А хіба це погано ? — Звичайно , ні ! — Я думаю теж , — сказав Хлоня й додав : — бо … скучно на землі ! — Ти знову про землю , нехороший поете , — і анарх положив свою руку на Хлоніні кучері . — Покинь про це думати ! — І правда ! — скинувся Хлоня і змовк . В палатах спалахували огні : збирались хорі . Але дзвоника не було . На веранді зійшлась група санаторійців , і доносився сюди голос миршавого дідка . В крайній палаті кричала Унікум . Дідкові , очевидно , бракувало теми , а тому й раз - у - раз долітала докучлива фраза :
Indietro Pagina 19 di 67 Pagina 19 di 67 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
