Salta il testo dell’articolo
II . Похід Наприкінці літа в село прийшли погані новини : почалася війна з Туреччиною . Одного ранку на вулиці заграли труби , і всі зрозуміли , що солдати мають іти в похід . Увечері Іван прийшов до Катерини в садок востаннє . — Не плач , Катрусю , — сказав він і взяв її за обидві руки . — Я повернуся до тебе , ось побачиш . — А як тебе вб’ють там , на війні ? — тихо спитала вона . — Мене не вб’ють , бо я щасливий . Я вернуся , і ми з тобою поберемося . Ти будеш моєю жінкою і поїдеш зі мною далеко , будеш жити в місті , у великому домі . — Це правда ? — Присягаюся тобі перед Богом . Катерина повірила кожному його слову . Уранці вона довго стояла біля воріт і дивилася на дорогу , де йшли солдати . Вони йшли один за одним , і сірий пил піднімався над ними . Нарешті дорога стала зовсім порожня , і тільки пил ще довго не падав на землю . Незабаром Катерина зрозуміла , що чекає дитину . Тоді в селах був такий звичай : дівчина ходила з косою , а заміжня жінка покривала голову хусткою . Дівчину , яка мала дитину без чоловіка , теж « покривали » хусткою , і її називали покриткою . Для неї і для всієї її родини це було велике горе і великий сором . Катерині покрили косу , але вона не дуже журилася . « Іван повернеться , і ми поберемося , — думала вона . — Тоді все горе забудеться , а поки що нехай люди говорять що хочуть » . Тільки іноді їй ставало дуже гірко . Ввечері дівчата співали на вулиці , а вона сиділа вдома сама і тихо витирала сльози . Вона не хотіла , щоб люди бачили її , тому ходила по воду пізно , опівночі . Вона брала відра й ішла до криниці , де росла стара калина . Там Катерина ставала під калину і тихо співала пісню про Гриця , сумну пісню про кохання . Здавалося , що калина плакала разом з нею . Потім Катерина верталася додому і раділа , що ніхто її не бачив . Удень вона одягала нову хустку , сідала біля вікна і дивилася на дорогу . Вона чекала Івана день за днем , тиждень за тижнем , і так минуло пів року . III . Маленький Івась Потім Катерина тяжко захворіла . Їй було важко дихати , у неї болів бік і нило серце . Кілька днів вона лежала на лаві й майже не говорила , а мати сиділа біля неї і плакала . Але Катерина одужала , і скоро в хаті , у теплому куточку за піччю , вона вже колисала маленького сина . Вона назвала його Іваном , як батька , а вдома його кликали Івасем . Тепер жінки в селі говорили ще гірше , ніж раніше . Коли мати Катерини йшла вулицею , вони сміялися з неї : — Гарна в тебе донька , нічого не скажеш ! Сидить собі за піччю і колише московського сина . Мабуть , ти сама її такого навчила ! Мати нічого не відповідала , тільки нижче опускала голову і йшла далі . Катерина відчиняла маленьке віконце , колисала дитину й дивилася на вулицю . Чи не їде Іван ? Ні , його нема , і нема , і нема . « Може , він уже не прийде ніколи ? » — думала вона . Їй хотілося піти в садок і поплакати там на самоті , але люди все бачили . Тільки ввечері , коли сідало сонце , вона виходила в садок з сином на руках і тихо говорила до нього : — Ось тут я тебе , синочку , чекала , а ось тут ми з твоїм батьком говорили . А там , під вишнею , там . . . І вона не могла договорити . Настала весна , і в садку знову зацвіли вишні й черешні . Катерина виходила туди , як і раніше , але вона вже не співала , як тоді , коли чекала молодого москаля . Вона тільки тихо проклинала свою долю .
Indietro Pagina 2 di 7 Pagina 2 di 7 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
