Salta il testo dell’articolo
А тим часом люди в селі не мовчали . Злі язики говорили про неї недобрі речі , і кожне слово боліло , як ніж . Що їй було робити ? Якби Іван був тут , він би все це зупинив , але він був далеко . Він не чув і не бачив , як люди сміються з Катерини і як вона плаче . Може , його вбили десь далеко , за Дунаєм ? А може , він уже кохає іншу дівчину в Росії ? Ні , Іван був живий і здоровий . Солдати давно вернулися з війни , тільки іншими дорогами , і повз Катеринине село вони не пройшли . Шевченко пише про це так : мати вміла дати дочці карі очі й чорні брови , але не вміла дати їй щастя . А гарне лице без долі — як квітка в полі : сонце її пече , вітер її гне , і кожен може її зірвати . IV . Батькова хата Одного вечора батько сидів у кінці столу . Він схилився на руки і не дивився на світ , бо тяжко було в нього на серці . Біля нього на лаві сиділа стара мати , яка плакала і ледве могла говорити . Катерина стояла біля порога з дитиною на руках і мовчала . — Доню моя , а де ж твоє весілля ? — сказала мати . — Де твій жених , де дружки , де старости , де гості ? Нема їх тут , вони всі в Московщині . Московщиною тоді в Україні називали Росію . — Іди ж туди і шукай їх , — казала далі мати . — Тільки не кажи добрим людям , що в тебе є мати . Краще б ти зовсім не народилася на світ ! Я ж тебе ростила , як ягідку , як пташку , а ти що наробила ? Так ти мені віддячила ? Іди ж тепер і шукай собі свекруху в Москві . Ти не слухала моїх слів , то послухай тепер її . Будь щаслива серед чужих людей , а до нас уже не вертайся . Потім мати замовкла , і її голос став зовсім тихим . — Не вертайся , дитино моя , з далекого краю . . . А хто ж мене поховає без тебе ? Хто заплаче наді мною , як рідна дитина , і хто посадить на моїй могилі червону калину ? Хто буде молитися за мою грішну душу ? Доню моя , дитино моя люба , іди від нас . Вона ледве встигла благословити доньку . — Бог з тобою ! — сказала вона і впала на підлогу , як мертва . Тоді обізвався старий батько : — Чого ти ще чекаєш тут , бідна ? Катерина заплакала й упала батькові в ноги . — Прости мені , мій тату , все , що я наробила ! Прости мені , мій голубе , мій соколе милий ! Батько не підвів голови . — Нехай тебе Бог прощає , і добрі люди теж , — сказав він глухо . — Молися Богу та йди собі , бо мені так буде легше . Катерина ледве встала , вклонилася батькові й матері і мовчки вийшла з хати . А старі батько й мати лишилися в хаті самі , як сироти . V . Грудочка землі Катерина пішла у вишневий садок і там помолилася Богу . Потім вона взяла під вишнею трохи землі , зав’язала її у вузлик і повісила на шию , біля хреста . — Я вже не вернуся сюди , — тихо сказала вона . — Далеко , у чужому краю , чужі люди мене поховають . А ця маленька грудочка рідної землі ляже там зі мною і розкаже чужим людям про мою долю , про моє горе . Вона замовкла на хвилину , а потім сказала : — Ні , не розказуй нікому , земле , щоб люди не чіпали мене і там . Та ти й не скажеш . А от хто скаже , що я його мати ?
Indietro Pagina 3 di 7 Pagina 3 di 7 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
