Salta il testo dell’articolo
І вона подивилася на сина , який спав у неї на руках . — Боже мій , де мені сховатися від людей ? — прошепотіла Катерина . — А ти , мій маленький , будеш жити серед людей сиротою , без батька . Вона пішла селом і плакала . На голові в неї була хустка , а на руках дитина . Люди дивилися на неї з - за тинів , але ніхто не сказав їй ані слова . За селом у Катерини завмерло серце . Вона озирнулася на рідне село , похитала головою і голосно заплакала . Вона стояла край дороги , як тополя в полі , і сльози капали з її очей , як роса вранці . Вона нічого не бачила за сльозами , тільки пригортала сина , цілувала його і плакала . А він , як маленький ангел , нічого не знав і шукав маленькими ручками мамині груди . Сонце сіло , і небо над лісом стало червоне . Катерина витерла сльози , стала лицем до дороги і пішла . Скоро її вже не було видно в полі . У селі ще довго говорили про неї , але батько й мати вже не чули тих розмов . Тут Шевченко зупиняє свою історію і говорить сам . Отак на світі люди роблять одне одному , пише він . Світ ніби широкий , але самотній людині ніде прихилитися . Хтось має срібло й золото , багатий одяг і великий дім , а щастя не знає . Нехай інші беруть собі срібло й золото , каже поет , а він візьме сльози . Він затопить ними своє горе , і тоді його серце буде вільне . VI . Шлях на Москву Була ніч . Кричали сови , спав темний ліс , світили зорі , і над дорогою в траві бігали маленькі ховрашки . Добрі люди спали після роботи . Кого втомило щастя , а кого сльози , усіх укрила темна ніч , як мати вкриває своїх дітей . А де ж була цієї ночі Катерина ? Чи вона в лісі , чи в чужій хаті , чи в полі під копою сіна ? Шлях на Москву був дуже далекий . Шевченко знав цей шлях сам , бо колись він теж ним ішов . Він пише , що в нього холоне серце , коли він його згадує , і що люди однаково не повірять , якщо він розкаже про те горе . За Києвом , за Дніпром , біля темного гаю , ішли дорогою чумаки . Чумаки — це селяни , які возили сіль із Криму на волах . Вони йшли повільно поруч зі своїми возами і співали пісню . Назустріч їм ішла молода жінка , бідна й сумна , з червоними від сліз очима . На ній була латана свитка , на плечах торба , в одній руці вона мала палицю , а на другій спала дитина . Це була Катерина . Вона побачила чумаків , закрила дитину хусткою й спитала : — Добрі люди , скажіть , де тут шлях на Москву ? — На Москву ? Та оцей самий , — відповів старий чумак . — А далеко ти йдеш , бідна ? — У саму Москву . Дайте мені , люди добрі , хоч трохи грошей на дорогу . Чумак дав їй мідну монету . Катерина взяла її , і рука в неї тремтіла , бо як тяжко їй було брати ! Але вона подумала про дитину , адже вона мати . Вона заплакала й пішла далі . У містечку Бровари , недалеко від Києва , вона відпочила і на ту монету купила синові медяник . Довго , дуже довго йшла Катерина і питала дорогу в кожному селі . Не всюди її пускали в хату , і бувало , що вона спала з сином просто під чужим тином .
Indietro Pagina 4 di 7 Pagina 4 di 7 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
