Salta il testo dell’articolo
VIII . Лісова хата У хаті під лісом жили лісники , які стерегли ліс . Вони пустили Катерину з сином у хату , і вона лишилася в них на якийсь час . Одного дня знову ревла і свистіла завірюха , і біле поле стало схоже на море . Старший лісник вийшов з хати , щоб оглянути ліс , але де там ! Сніг летів так густо , що не було видно світу . — Ого , яка завірюха ! — сказав лісник . — Нехай йому той ліс , піду назад у хату . А що там таке на дорозі ? Ого , скільки їх ! Ничипоре , подивися - но , які вони всі білі від снігу ! — Що , солдати ? Де солдати ? — закричала Катерина з хати . — Та он вони , подивися . Катерина вибігла з хати , навіть не одяглася . Лісник похитав головою : — Мабуть , добре їй запам’яталася та Москва , бо вона й уночі тільки й знає , що кличе свого москаля . Через пеньки , через снігові замети бігла Катерина і ледве дихала . Боса , вона стала посеред дороги і витерла лице рукавом . А назустріч їй їхали верхи солдати , і попереду їхав старший , офіцер . Катерина глянула на нього і впізнала . — Іване , любий мій Іване , серце моє ! Де ж ти так довго був ? Вона кинулася до нього й схопила його за стремена . А він подивився на неї і вдарив коня шпорами . — Чого ж ти тікаєш від мене ? Хіба ти забув Катерину і не впізнаєш її ? Подивися на мене , мій голубе , я ж твоя Катруся ! Але він гнав коня далі , ніби зовсім не бачив її . — Почекай , мій голубе , дивись , я вже не плачу . Ти не впізнав мене , Іване ? Їй - богу , я Катруся ! Тоді офіцер крикнув по - російськи , що це божевільна , і наказав солдатам забрати її з дороги . — Боже мій , Іване ! — закричала Катерина . — І ти мене кидаєш ? А ти ж присягався мені ! Мене забрати ? За що ? Кому ти хочеш віддати свою Катрю , яка ходила до тебе в садок і яка народила тобі сина ? Вона трималася за стремено і просила : — Не цурайся мене , я буду твоєю наймичкою . Кохай собі іншу , кохай хоч цілий світ . Я забуду , що колись кохала тебе , що мала від тебе сина і стала покриткою . Який сором ! Покинь мене і забудь мене , тільки не кидай сина . Ти не покинеш його ? Не тікай від мене , серце , я винесу тобі сина ! Вона пустила стремено й побігла до хати . IX . Син на дорозі Катерина вийшла з хати з дитиною на руках . Мала дитина була не сповита і плакала від холоду . — Ось він , подивися ! — закричала Катерина . — Де ж ти ? Заховався ? Утік . . . Нема ! Офіцера на дорозі вже не було , і тільки сліди коней лишилися в снігу . — Батько відцурався свого сина ! Боже мій ! Дитино моя , де ж я дінуся з тобою ? Вона кинулася до інших солдатів , які ще їхали дорогою : — Солдатики , голубчики , візьміть його з собою ! Не цурайтеся його , він же сирота . Візьміть і віддайте вашому старшому , нехай буде йому за сина . Візьміть , бо я покину його , як покинув батько ! Але солдати проїхали мимо і навіть не глянули на неї . Тоді Катерина поклала сина просто на дорогу , на сніг . — Лишайся тут і шукай батька , — сказала вона , — а я вже шукала . І вона побігла з дороги в ліс , як божевільна . А дитина лишилася на дорозі й плакала . Солдатам було байдуже , і вони проїхали далі , але плач почули лісники . Боса бігла Катерина лісом і то голосила , то проклинала свого Івана , то плакала й просила когось . Нарешті вона вибігла на край лісу , подивилася навколо і побігла вниз , у яр . Там був замерзлий став , і посеред нього темніла ополонка . Катерина мовчки стала на льоду над водою . — Прийми , Боже , мою душу , а ти , вода , візьми моє тіло , — сказала вона .
Indietro Pagina 6 di 7 Pagina 6 di 7 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
