Salta il testo dell’articolo
II . Писар і хворостина Сидить сотник , сумує , аж чує , що хтось лізе в двері й ніяк не пролізе . То був Прокіп Григорович Пістряк , сотенний писар і найкращий друг пана сотника . Що скаже Пістряк , те сотник і робить . Пістряк дванадцять років учився в дяка , читав псалтир , співав у церкві й говорив не по - простому , а все « з письма » , як у старих церковних книжках . Навіть отець Костянтин слухав його , слухав , а тоді знизував плечима й казав : « Хто тебе , чоловіче , зна , що ти там говориш ! » Тепер писар ніс у руках довгу хворостину й ніяк не міг пропхати її в двері . — Якого чорта ти до мене лізеш з тією палицею ? — спитав сотник . — Се , добродію , не палиця , а список нашої сотні ! — відповів писар . — Руки мої тремтять після вчорашньої гулянки , тому кожного козака я позначив на хворостині зарубкою . А ще , пане сотнику , горе нам , бо прийшов наказ іти всією сотнею в похід аж до Чернігова . О горе , горе ! І паки реку : горе ! — О горе , горе , Григоровичу ! — О горе , горе , Уласовичу ! Хворостина в хату не влазила , тож писар попросив дозволу її зламати . Сотник довго думав , а тоді махнув рукою : — Та ламай уже , пане писарю ! Хрусь ! Писар зламав хворостину , уліз у світлицю з двома шматками й почав лічити зарубки , а в п’ятому десятку одного козака бракує . Писар вибіг на вулицю , перелічив козаків біля шинку , і всі сто стояли на місці . Вернувся до хати , лічить по зарубках , і знову одного нема ! Разів десять він так бігав туди й назад , аж захекався . — Годі тобі бігати , Григоровичу , — сказав нарешті сотник . — Ходімо разом і перелічимо . Біля шинку кривої Кузьмихи стояла вся сотня . Козаки скинули шапки й гукнули : « Здоров , батьку ! » Сотник узявся в боки й надувся , як сич , хоч лічити вмів тільки до тридцяти й жодного козака в обличчя не знав . Писар склав дві половини хворостини докупи , і всі зарубки зійшлися . — Та хто ж то втікав , коли я заходив до пана сотника ? — затупотів ногами Пістряк . — Ніхто не втікав , — усміхнувся сотник . — Ти зламав хворостину якраз на одному козакові , от його й не долічувався . Козаки так і покотилися зо сміху . А писар почервонів , кинув шматки хворостини козакам під ноги й закричав : — Цур вам , пек вам ! Коли знайшовся розумніший за мене , то нащо я вам потрібен ? Сотник хотів його помирити й кликав на обід , але Пістряк пішов додому сам і всю дорогу бурмотів собі під ніс : — Подавишся ти , пане сотнику , моєю галушкою . . . Буде в Конотопі сотник , та не Забрьоха ! III . Посуха і хитрий план Наступного дня сотник сидів у великій хаті ще сумніший . Мало того , що гарбуз , мало того , що похід , то ще й писаря розсердив , а без писаря хто ж прочитає йому папери від начальства ? Сотник усі папери називав « лепортами » , бо інших мудрих слів запам’ятати не міг . Рип ! Відчинилися двері , і на порозі став Пістряк , та й стоїть собі біля дверей мовчки . — Що скажеш , Григоровичу ? — спитав сотник . — А що накажете , пане сотнику ? — холодно відповів писар . — Та годі тобі ! — замахав руками Забрьоха . — Перед козаками я сотник , а ти писар , а в хаті ми з тобою брати . Сідай обідати ! Пазько , неси нам дулівки !
Indietro Pagina 2 di 10 Pagina 2 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
