Salta il testo dell’articolo
VI . Сотник летить Сумна сиділа на призьбі біля хати панночка Олена . Брат лежав у неї на колінах і стогнав , бо переїв вареників з карасями , а Олена думала про Дем’яна Халявського , сина судді , що пішов із козаками в Чернігів . Ще недавно вони сиділи до півночі біля криниці , і вона подарувала йому срібний перстень і вишиту хустку . Раптом біля неї з’явилася стара бабуся , і звідки вона взялася , Олена й не помітила . — Добрий вечір , панночко ! Я і здалека , і не здалека , я нічого не знаю і все знаю . Знаю , хто сумує за Дем’яном . . . — Ой , бабусю , не кажи так голосно ! — почервоніла Олена . — Брат почує й буде з мене сміятися . Бабуся сказала , що брата треба лікувати , і пошепки навчила молодицю Мотрю , що робити . Брат пішов з Мотрею до хати , а бабуся сіла біля Олени . — Хочеш , щоб твій козак прилетів до тебе сьогодні ж ? — Та хто ж того не хоче ! Тільки щоб йому від того не було лиха . — Нічого йому не буде , він же козак . Вони зачинили двері й вікна . Олена принесла води з криниці , але не простою дорогою , а так , як навчила бабуся , вулицями проти сонця . Бабуся кинула в горщик зілля , а з борошна й води замісила коржик і тихенько поклала в тісто половину сотникового сліду . Олена з’їла коржик , бо думала , що це для Дем’яна . Потім бабуся кинула в окріп другу половину сліду й закричала в комин : — Терлич , терлич ! Десятьох приклич , а з десятьох дев’ятьох . . . а з двох одного та доброго ! А тихенько додала : « Пана сотника Забрьоху » . Тоді дмухнула на Олену , і дівчина міцно заснула . А тим часом у Конотопі сотник стояв перед сотнею . Писар щойно прочитав новий лепорт з Чернігова , де начальство лаяло обох дурнями й знову наказувало йти в похід . — Не піду ! — сказав сотник і показав на Чернігів дулю . — Ну , хлопці , ідіть вечеряти , а ти , писарю , ходи до мене , бо Пазька наліпила вареників . . . Ой , рятуйте ! Ой , біда ! Сотник схопився за боки , піднявся вгору й полетів , як птах ! Руками махав , як крилами , а сам кричить на все містечко й просить пити . Жінки голосили , старі плювали , а діти так злякалися , що їм потім виливали переляк . Стара Льозниха розповідала всім , що сотник полетів у вирій , як ворона . А писар трохи постояв з роззявленим ротом , а тоді згадав про вареники , пішов до Пазьки на вечерю й про сотника більше не думав . Сотник летів і летів , аж поки не побачив знайомий хутір . Він пролетів через двір і з усього розгону вдарився в зачинені двері Олениної хати . Геп ! І впав на поріг , як колода . Явдоха затягла його в хату , дала понюхати хрону , напоїла водою й показала на сплячу Олену : — Не стогни , а дивись краще , яка краля лежить ! Сотник глянув і аж затремтів , бо Олена спала рум’яна , як рожа в саду , а коси розсипалися по подушці . Він ходив навколо неї навшпиньки й ковтав слину , та Явдоха смикнула його за полу :
Indietro Pagina 6 di 10 Pagina 6 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
