Salta il testo dell’articolo
УКРАЇНСЬКА ОПЕРА НА 2 ДІЇ ДІЙОВІ ОСОБИ Наталка — українська дівчина . Горпина Терпилиха — її мати . Петро — коханий Наталки . Микола — далекий родич Терпилихи . Тетерваковський — возний , жених Наталки . Макогоненко — сільський виборний . ДІЯ ПЕРША ОДМІНА ПЕРША Село над рікою Ворсклом . Уподовж сцени вулиця до річки ; між хатами тут і хата Терпилихи . Ява I Наталка ( виходить з хати з відрами на коромислі ; дійшовши до річки , поставила відра на березі , а сама ходить задумана , потім співає ) . Віють вітри , віють буйні , аж дерева гнуться , О , як болить моє серце , а сльози не ллються ! . . Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу , Тільки тоді і полегша , як нишком заплачу . Не поправлять сльози щастя , серцю легше буде , Хто щаслив був хоть часочок , повік не забуде … Єсть же люди , що і моїй завидують долі : Чи щаслива ж та билинка , що росте у полі ? Що на полі , на пісочку , без роси на сонці ? Тяжко жити без милого і в своїй сторонці ! Де ти , милий , чорнобривий ? Де ти — озовися ! . . Як я , бідна , тут горюю , прийди подивися ! . . Полетіла б я до тебе , та крилець не маю , Щоб побачив , як без тебе з горя висихаю … До кого ж я пригорнуся і хто приголубить , Коли тепер нема того , який мене любить ? . . Петре , Петре ! . . Де ти тепер ? Може , де скитаєшся у нужді і горі й проклинаєш Наталку , що через неї утеряв пристанище , а може … ( плаче ) , може й забув , що я живу на світі … Ти був бідний , любив мене і за те потерпів і мусів мене оставити : я тебе любила і тепер люблю … Ми тепер рівня з тобою : і я стала така бідна , як і ти , — вернися ж до мого серця ! . . Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються … Ява II Возний ( ідучи повз , підходить до Наталки ) . Благоденственного і мирного пребиванія ! . . ( На бік ) . Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті … Наталка ( кланяється ) . Здорові були , добродію , пане возний ! . . Возний . Добродію … добродію ! . . Я хотів би , щоб ти звала мене — теє то , як його — не вищеупом'янутим іменем . Наталка . Я вас зву так , як все село наше величає , шануючи ваше письменство і розум … Возний . Не о сем , галочко — теє то , як його — хлопочу я ; но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє , сообразноє моєму чувствію . Послушай … От юних літ не знал я любові , Не ощущал возженія в крові . Как вдруг предстал Наталки вид ясний , Как райський крин душистий , прекрасний : Утробу всю потряс … Кров взволновалась , Душа смішалась , — Настал мой час ! Настал мой час , і серце все стонеть ; Как камень , дух в пучину зол тонеть . Безмірно , ах ! люблю тя дівицю , Как жадний вовк младую ягницю . Твій предвіщаєть зрак Мні жизнь дражайшу , Для чувств сладчайшу , Как з медом мак ! Противні мні стануть і розділи , Позви і копи страх надоїли ; Незносен мні сигклит весь бумажний , Противен тож і чин мій преважний … Утіху ти подай Душі смятенной , Моєй письменной , О , ти мой рай ! . . Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй ! . . Когда б я иміл — теє то , як його — стільки язиків , скільки артикулів в статуті илі скільки зап'ятих в Магдебургськім праві , то і сих не довліло б на восхваленіє ліпоти твоєй ! . . Єй , єй ! люблю тебе … до безконечності ! . .
Indietro Pagina 1 di 19 Pagina 1 di 19 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
