Salta il testo dell’articolo
ХАРИТЯ ОПОВІДАННЯ I В печі палав огонь і червоним язиком лизав челюсті . В маленькій хаті було поночі , по кутках стояли діди . На постелі лежала слаба жінка й стогнала . Це Харитина мати . Шість тижнів поминуло , як помер її чоловік , батько Харитин , і відтоді бідна удова тужить та слабує , а оце вже другий день , як зовсім злягла . Злягла саме в жнива , в гарячий час , коли всі , хто вміє жати , подались на ниву збирати на зиму хліб . І вдовине жито поспіло , та нема кому його жати : сиплеться стигле зерно на землю , а вдова нежить недужа : тяжка слабість спутала руки й ноги , прикувала до постелі … Лежить бідна мати Харитина та б'ється з думами … Рипнули двері . — То ти , Харитю ? — почувся млявий голос слабої . — Я , мамо ! З дверей виткнулось спершу відро , до половини виповнене водою , далі русява головка дівчинки , нахилена набік до відра , а далі права рука , піднята трохи догори . В хату увійшла Христя і поставила коло печі відро . Їй було вісім років . Десь дуже важким видалось Хариті те відро з водою , бо , поставивши його на землю , хвилинку стояла нерухомо , спершись на припічок і важко дихаючи . Ліва рука від незвичайної ваги зомліла , і Харитя не могла її зігнути . Але це було одну хвилину . В другій — метнулась Харитя до мисника , легесенько , мов кізка , стрибнула на лаву , зняла з полиці горщик і поставила його коло відра . — Що ти робиш , доню ? — поспитала мати . — Вечерю варитиму , мамо ! Слаба тільки зітхнула . А Харитя й справді заходилася коло вечері . Змила в мисчині жменьку пшона , вкинула щіпку соли та зо дві , зо три картоплини , налила в горщик води і приставила його до вогню . Любо було глянути на її дрібненькі запечені на сонці рученята , що жваво бігали від одної роботи до другої . Великі сиві очі спід довгих чорних вій дивилися пильно й розумно . Смугляве личенько розчервонілося , повні вуста розтулилися , — вся увага її була звернена на роботу . Вона забула навіть і за нові червоні кісники , що двічі обмотували її русяву , аж білу , головку . Кісники ті були її радість , її гордощі . Оце третій день , як хрещена мати подарувала їй ті кісники , а Харитя й досі не натішиться ними . Мати стиха застогнала . Харитя стрепенулась і підбігла до ліжка : — Чого ви , матінко ? Може , водиці холодної ? Що у вас болить ? — ластівкою припадала вона коло недужої . — Ох , дитино моя люба ! Все в мене болить : руки болять , ноги болять , голови не зведу . От , може , вмру , на кого ж я тебе лишу , сиротину нещасну ? . . Хто тебе догляне , вигодує ? Харитя почула , що її маленьке серце заболіло , наче хто здавив його в жмені ; сльози затремтіли на її довгих віях . Вона припала матері до рук і почала їх цілувати . — Що ми робитимемо , доню ? От довелось мені злягти саме в жнива … Хліб стоїть у полі невижатий , осипається … І вже не знаю , як мені , бідній , недужій , запобігти лихові … Як не зберемо хліба — загинемо з голоду зимою ! . . Ох , Боже мій , боже ! — Не журіться , мамо ! не плачте ! Аджеж Бог добрий , мамо ! ? Бог поможе вам одужати , поможе вам хліб зібрати … Правда , мамо ? . . правда ? . .
Indietro Pagina 1 di 49 Pagina 1 di 49 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
