Salta il testo dell’articolo
Довге стебло путається , великий серп не слухається в маленькій руці , колосся лоскоче спітніле личенько … Аж ось щось наче впекло Харитю в палець . Вона вихопила руку й побачила на пальці кров . Серп випав Хариті з рук , лице скривилося з болю , на очі набігли сльози , і Харитя от - от заплакала б гірко , коли б не нагадала про свою бідну маму . Швиденько обтерла вона кров з пальчика спідничкою , затерла врізане місце землею і почала жати . Стерня коле босі ноги , аж на плач збирається Хариті , піт великими краплями падає на землю , а бідна дівчинка жне та й жне . Якось обернулась Харитя назад , щоб покласти нажату жміньку , глянула навкруги і страх обхопив її . Адже вона одна на ниві ! Ану , який страх вискочить із жита й задушить її ! Раптом — фуррр ! . . Перепелиця пурхнула перед самою Харитею і , тріпочучи коротенькими крилами , ледве перенесла на кілька ступнів своє тяжке , сите тіло . Серце закалатало Хариті в грудях з переляку ; далі наче спинилось , і Харитя скаменіла на місці . Однією рукою стиснула жменьку жита , другою — серп . Лице пополотніло . Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито . За хвилинку Харитя трохи відійшла . Серце знову застукало в грудях . Харитя наважилась тікати … Стежкою наближались дві молодиці . Харитя постерегла їх , знов нагадала недужу , бідну маму і , схиливши русяву головку , взялась до роботи . Вона мусить вижати жито ! Вона мусить потішити свою нещасну маму ! Молодиці наблизилися до Хариті , впізнали її і глянули одна на одну . — Ти що тут робиш , Харитю ? — спитали разом . Харитя здригнулась , підвела очі на молодиць і засоромилась . — Жну … мати слабі лежать … нема кому хліб вижати … з голоду згинемо зимою . В голосі її тремтіли сльози . Молодиці знову глянули одна на одну . — Бідна ж ти , дитино , бідна ! . . Враз Харитя почула , що сльози душать її . Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері , дуже заболів той пальчик , що втяла серпом , заболіли ноги , наколоті стернею , згадався переляк недавній , — сльози , мов град , посипалися на землю , і Харитя , голосно хлипаючи , заридала . Молодиці кинулися до неї . — Що з тобою , дитино ? Не плач , перепілочко ! Мати твоя , дасть Бог , одужає , а жито ми вижнемо , не дамо вам згинути з голоду . Ну , не плач же , квіточко ! Молодиці взяли на руки бідну Харитю , цілували , потішали . — Ходім зараз до матері , хай вона втішиться , що має таку добру дитину … Молодиці взяли за руки Харитю і подались стежкою назад у село . Харитя йшла і тихо хлипала . IV Незабаром Харитина мати одужала . Молодиці вижали удовине жито , хрещений батько Харитин звіз хліб у стодолу , і сироти вже не боялися голодної смерти . Мати цілувала та пестила свою добру дитину , а Харитя щебетала : — Хіба я не казала вам , матінко , що добрий Бог дасть вам здоров'я і поможе зібрати хліб ? Хіба не на моє вийшло ? . . 18 липня 1891 р . с . Лопатинці ЯЛИНКА ОПОВІДАННЯ I Настав Святий Вечір . В Якимовій хаті кипіла робота . В печі тріщав вогонь та сичав борщ . Олена , мати Василькова , крутила голубці на вечерю . Василько сидів долі та тер мак до куті . Василькові було літ дванадцять . Він був найстарший у сім'ї . Василько тер мак і все поглядав то на двох сестричок , що гралися з котом , то на батька , що сидів на полу , схиливши голову .
Indietro Pagina 4 di 49 Pagina 4 di 49 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
