Salta il testo dell’articolo
« Може , мати їсти хотіли , як я купував козики … може , вони голодні й померли , не діждавшись хліба … Не скажуть матінка , не признаються , бо нема вже їх на світі … і нікого в мене немає … сирітка я безрідний … Та чи вибачать мені мамка за все , що я накоїв ? » — думає Дмитрик , не втираючи сльози , що скотились йому на обличчя . То десь Бог покарав мене : нащо було обдурювати усіх , просячи для слабої неньки ? Нащо було казати , що я сирітка ? . . От тепер Бог і дав так … А все той Гаврилко : недобрий він хлопець , він мене на все підводив … Ні , то я недобрий , що слухався Гаврилка … Не вибачить мені бог , не вибачить … І Дмитрик поглядає в куток , де з чорних рям дивиться на його суворе обличчя Бога - Батька , і здається Дмитрикові , що не варт він пробачення , що ніхто не дарує йому вини його … — Що зо мною буде ? — турбують думки дитячу голову . — Де я подінусь ? . . Хто мене нагодує , хто зодягне мене , каліку непотрібного ? . . Знов старцювати ? . . Ні , не буду , не хочу й бачити того Гаврилка , що навчив мене руку простягати . Буду щось робити , на хліб заробляти . Добрі люди поможуть … А де ж ті добрі люди ? Е , я знаю , що є ! Адже матінка не дурно казали , що світ не без добрих людей ! . . П'ЯТИЗЛОТНИК ОПОВІДАННЯ Посвята моїй любій матері . Смерклося . Рожевий на заході край неба м'яким блиском осявав морозне повітря ; останнє світло померлого дня , продершись крізь шибки до хати , ледве - ледве змагалося з сутінями , бо в хаті вже таки добре посутеніло . Хима , сидячи на ослончику , підкладала солому в грубу . Веселе полум'я жваво стрибало по соломі , осявало старе , борознами пооране обличчя Химине , плигало по стіні золотим зайчиком . В хаті було тихо , тільки солома тріщала в грубці та цвіркун цвірінькав під полом . — Старий ! Тихо . — Хомо ! — голосніше обізвалася Хима . — Агов ! Зза грубки почулася шамотня . — Я оце сиджу , — почала Хима , — та й думаю , що в нас борошно минулося . Тільки в нас хліба , що на полиці … — І я не про що ж думаю … та що ж ти вдієш , коли не вродило … Доведеться пудити … Візьми в жида пуд та й поклади карбованця з сороківкою … А де тії гроші ? . . Хима тихенько зітхнула . І знов стало тихо в хаті . Старі хоч нарізно , та все про одне думали : свій хліб минувся , а купувати — ні за що . « Починається … — думав Хома . — Оце він саме починається той час , коли не стає хліба , нема й заробітків , — час журби та горя , коли чоловік хотів би , як муха , зслизнути на зиму , щоб якось перетривати лиху годину … Щороку сутужно Хомі , щороку не стає свого хліба , а цього року таки зовсім погано … І не дивниця , бо цього року недорід . Поля , звісно , обмаль : шнур під озимину , шнур під ярину , а шнур — толока , в кожній руці по шнурові . Ще як вродить , то потягне хліба до весни , а цього року жито вродило обрідне , ярину град вибив … Змолотив Хома жито , переміряв та й зажурився , аж сумно йому стало та страшно ; жита усього було дев'ять мірок … Коли б же хоч тих дев'ять мірок змолоти — усе було б хліба на який там час , а то й на насіння треба лишити , треба і в гамазеї вернути , що винен … І так уже над тим хлібом трусилися , так стереглися , щоб і крихіточка не загинула марне , а не стало … От лежить на полиці останній буханець хліба , а в діжі , де було борошно , самий пилочок біліє насподі , може , змете баба на галушки .
Indietro Pagina 13 di 49 Pagina 13 di 49 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
