Salta il testo dell’articolo
Не думайте , що він мізкує абияк ; якби ті великі мислі та одягти в одежу научного слова , то й розумний чоловік прочитає . Що б було , думаю собі , якби його було вчити замолоду , якби йому було дати доступ до таємниць науки , — який би то вийшов пожиточний чоловік з нього ! — Ви ще не спите ? — питає , прокинувшись , тітка . — Он незабаром буде світати , а вони ще балакають . Годі ! годі ! Спати перешкоджаєте . Оце вже ніби й надобраніч віддали один одному . Вже я взяв свічку й пішов постіль собі слати . Через хвилин кілька двері рипнули . — Ти не спиш , Мусю ? — Не сплю . — Як ти думаєш : чим то кінчиться громадська справа ? Що той бідний народ робитиме ? І знов почнеться . ХО КАЗКА . Присвята В . Боровикові I Ліс ще дрімає в передранішній тиші … Непорушно стоять дерева , загорнені в сутінь , рясно вкриті краплистою росою . Тихо навкруги , мертво … Лиш де - не - де прокинеться пташка , непевним голосом обізветься з свого затишку . Ліс іще дрімає … а з синім небом уже щось діється : воно то зблідне , наче від жаху , то спахне сяйвом , немов од радощів . Небо міниться , небо грає усякими барвами , блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу … Стрепенувся врешті ліс і собі заграв … зашепотіли збуджені листочки , оповідаючи сни свої , заметушилась у травиці комашня , розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди , де небо міниться , де небо грає всякими барвами … На галяву вискакує з гущини сарна і , зачарована чудовим концертом , зупиняється , витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію , що червоніє на узліссі поміж деревами , і слуха . Полохливий заєць , причаївшись під кущем , пригина вуха , витріща очі й немов порина ввесь у море лісових згуків … Аж ось ринуло від сходу ясне проміння мов руки — простяглось до лісу ; обняло його , засипало самоцвітами , золотими смугами впало на синю від роси траву на галяві , де гостро на тлі золотого світла витикається струнка постать сарни . У цю величну хвилину тихо розгортаються кущі і на галяву виходить — Хо . Мов туман той , сива борода його м'якими хвилями спада аж до ніг , черкається росяної трави . Спід білих , кострубатих брів з глибоких западин визирають добрі , а лукаві очі . Вийшов Хо на галяву , сперся на сучкуватий костур , майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець , холодною цівкою вдарив у дерева . І враз затремтіло молоде листя , зашамотіло , струсило з себе дощ самоцвітів . Жахнулася сарна і щезла в гущині , лишивши зелені сліди на синій від роси траві . Страх обгорнув зайця , додав ще більшої прудкости його ногам … Сполохались пташки і в одну мить ущухли . Тихо стало в лісі — страх як тихо . Тільки бородатий дідуган Хо , старече хіхікаючи в бороду , стоїть на галяві … — Хе - хе - хе ! І чого жахаються , дурні ? — шамкає він беззубим ротом . — Діда Хо , що світ прозвав страхом ? А дід цілком і нестрашний . Ось погляньте ! . . Та ба — тим то й лихо , що ви не зважитесь звести очі на діда , тим то він і в'являється вам страхом … Хе - хе ! . . І завжди так … і всі так … Ні , не бреши , старий , не всі … На твоїй довгій , тисячолітній ниві життьовій не одна стрівалась істота , що сміливо зводила очі догори , відважно зазирала тобі в вічі й годі … О , тоді гарно було обом нам … бо смільчак , перевірившись , що жахався по - дурному , набиравсь нової , ще більшої відваги , а ти , старий , чув , що , може , незабаром даси спокій натрудженим кісткам … Жахаються , а не знають , що страх тільки й існує на світі полохливістю других , що старий Хо порохом розсипався б , коли б усе живуще хоч раз зважилося глянути йому в вічі … Хе - хе ! Дурні , дурні … Тільки старі ноги труджу через дурнів … От як утомився ! . . е - е ! . .
Indietro Pagina 31 di 49 Pagina 31 di 49 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
