Salta il testo dell’articolo
I . Туман над полем Була неділя , і був дуже ранній ранок . Над широким полем лежав густий білий туман , і в ньому не було видно ні дороги , ні села . Серед поля стояла стара могила . Так в Україні називають високий земляний горб , який люди насипали в степу дуже давно , над воїнами . На могилі стояла молода жінка . Вона трохи схилилася , як тополя під вітром , і до грудей притискала маленьку дитину . Дитина спала , загорнута в білі пелюшки . Жінка довго дивилася в туман , а потім тихо заговорила з ним , ніби з живою людиною . — Тумане , тумане , моя бідна доле ! Чому ти мене не сховаєш тут , серед поля ? Чому земля мене не візьме до себе ? Чому смерть не приходить до мене , коли я її так чекаю ? Вона трохи помовчала , а потім похитала головою . — Ні , тумане , не треба , не ховай мене в землю . Сховай мене тільки від людей , щоб ніхто не знав і ніхто не бачив мого горя . Вона глянула назад , туди , де за полем було її село . — У мене є і батько , і мати , — сказала вона . — Але до них я тепер піти не можу . У мене є тільки ти , тумане , і ти мені тепер як брат . Вона подивилася на дитину . Це був хлопчик , зовсім маленький , якого ще не хрестили , і тому він ще не мав імені . — Синочку мій , — шепотіла жінка . — Не я тебе хреститиму , тебе хреститимуть чужі люди . Я навіть не знатиму , яке ім’я тобі дадуть . А колись і я була щаслива , як ніхто на світі . . . Не сварися на мене , синку , коли виростеш . Я буду молитися за тебе щодня і виплачу в Бога для тебе добру долю . Вона поцілувала дитину в лоб , зійшла з могили і пішла полем . Вона плакала і ховалася в тумані , щоб ніхто її не побачив . Крізь сльози вона тихо співала стару пісню , яку в селах співали всі жінки . Це була пісня про бідну вдову , яка мала двох синів і не могла їх прогодувати . Вдова загорнула синів у червону тканину і віднесла їх до Дунаю . « Тихий Дунаю , — співала вдова , — бався з моїми дітьми . Жовтий пісочку , нагодуй моїх діток , скупай їх і вкрий собою » . Жінка співала цю сумну пісню і йшла все далі й далі . Скоро туман сховав її зовсім , і над полем знову стало тихо . II . Дід і баба Недалеко від того поля , у гаю над ставом , був хутір . Хутір — це окрема садиба з хатою , садом і полем , яка стоїть далеко від села . Там жили дід і баба . Діда звали Трохим , а бабу звали Настя . Вони знали одне одного все життя , як двоє дітей , що завжди ходять разом . Ще малими вони разом пасли ягнят на луці над річкою . Потім вони виросли , побралися , тобто одружилися , і почали жити своєю хатою . Вони багато працювали , і праця дала їм добро . Спочатку в них не було нічого , крім власних рук . Потім з’явилася худоба : корови , воли , вівці і навіть коні . Вони купили хутір , викопали ставок і поставили на ньому млин , куди сусіди возили своє зерно . У гаю вони посадили садок , де навесні цвіли яблуні й вишні . Була в них і велика пасіка , де жило багато бджіл . Восени дід приносив у хату повні миски жовтого меду , і вся хата пахла літом .
Indietro Pagina 1 di 7 Pagina 1 di 7 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
