Salta il testo dell’articolo
— Недобре там , — зітхнув божий чоловік . — Гетьманом на лівому березі обрали Якима Сомка . Він розумний і чесний , але йому не дають правити . Старий ніжинський полковник Васюта теж хоче булаву , а січовики кличуть гетьманом Брюховецького . — Якого ще Брюховецького ? — спитав Шрам . — Та Іванця , колишнього слугу Хмельницького . Колись Сомко при всіх назвав його старим псом . А коли Іванця впіймали вночі з ножем біля гетьманового ліжка , Сомко звелів провезти його верхи на свині через усе місто . Тоді Іванець забрав срібло з гетьманських льохів і втік на Січ . Там він сипнув грошима , і низовці обрали його кошовим , а тепер він уже Іван Мартинович , і його звуть гетьманом . Шрам аж схопився за голову . Нарешті він відкрив друзям свою таємницю . — Їду я не в Київ , а в Переяслав , до Сомка . Хочу підняти його з усіма полками на Тетерю , щоб уся Україна стала під одну булаву . А Черевань тільки сміявся і нарешті повів гостей до хати на вареники . II . Сон Череванихи Тим часом Петро сидів у кухні з пані Череванихою та її дочкою Лесею . На столі лежав високий білий хліб , за образами пахли квіти й зілля , а Леся була така гарна , що вся кухня ніби світилася від неї . Петро говорив із дівчиною , як брат із сестрою , і не міг відвести очей від її чорних брів . Аж ось зайшов Черевань і потягнув Петра до світлиці . На порозі козак глянув назад , і серце в нього заграло , бо Леся дивилася на нього ласкаво , і в її очах було щось таке , чого не скажеш словами . Світлиця в Череваня була багата . На полицях стояли срібні й золоті кубки , а на стінах висіли дорогі шаблі , які козаки колись забрали з польських замків . Господар налив гостям настоянки з химерного срібного глечика і весело сміявся . — Подивись , дідусю , — сказав він кобзареві . — Це той Шраменко , що переплив Случ під кулями , убив польського хорунжого і приніс гетьманові його корогву ! Божий чоловік поклав Петрові на голову руку . — Добрий козак , — сказав він . — Ні шабля , ні куля його не візьме , і помре він своєю смертю . Тоді в світлицю ввійшла сама пані , ще гарна і ставна жінка , а за нею Леся , яка піднесла гостям по кубку . Шрам довго дивився на дівчину , а потім сказав : — Брате Михайле , є тобі чим похвалитися на старість . А чи не віддав би ти свою Лесю за мого Петра ? — А чом би й ні , брате ! — відповів Черевань . — Давай руку , свате ! Старі обнялися і почали благословляти дітей , а Петро від радості не знав , де стоїть . Але Леся раптом ніби злякалася і тихо сказала батькові , що не всі в хаті . Матері якраз не було в світлиці . Коли вона вернулася , то взяла дочку за руку і ласкаво всміхнулася Шрамові . — Швидко ви , отче , берете замки ! Але таке діло треба робити по - християнськи . Наші діди спершу їхали з усією родиною на прощу і молилися Богу , тож зробімо й ми так , як робили предки . Шрам замовк , бо що тут скажеш ? Леся схилила голову на материне плече і на Петра більше не глянула . Козак зрозумів , що мати має на думці іншого зятя , а може , і сама дівчина ним гордує . Того вечора йому здалося , що й жити на світі не варто . Вранці всі рушили до Києва . Мати з дочкою сіли в багатий ридван , а чоловіки поїхали верхи . Петро сам не помітив , як опинився біля ридвана , і нарешті не витримав .
Indietro Pagina 2 di 11 Pagina 2 di 11 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
