Salta il testo dell’articolo
V . Гетьман і наречена У Печерській лаврі після служби Шрам ходив між старими гробами , де лежали князі й лицарі , а над ними висіли шаблі та булави . « Усе на світі минає , і багаті , і бідні однаково лягають у землю » , — думав старий . Він повісив на ікону золотий обушок , який колись здобув на війні . Коли гості вийшли з церкви , їм назустріч ішов високий вродливий пан у дорогому жупані , гаптованому золотом , і зі срібною булавою в руці . Голова в нього була в русих кучерях , а очі ясні , як зорі . — Боже мій , та це ж Сомко ! — вигукнув Шрам . Гетьман зрадів не менше . Він обійняв Шрама , привітався з Череванем і назвав його жінку рідною матір’ю . Потім він обернувся до Лесі . — А ось і моя наречена ! — сказав він і поцілував дівчині руку . Леся почервоніла і притулилася до матері . Тепер Петро зрозумів , який гетьман снився пані Череванисі , і куди вже йому було змагатися з Сомком ! Сомко повів гостей на козацьке подвір’я біля лаври , і там за столом Шрам раптом заплакав . Гетьман дуже здивувався , бо ніколи не бачив старого в сльозах . — Як мені не плакати ? — сказав Шрам . — Тетеря продає Україну ляхам , а у вас десять гетьманів хапаються за одну булаву ! — Нехай хоч один ухопиться , поки я її тримаю ! — гордо відповів Сомко . — Васюта старий дурень , а Іванець править тільки п’яницями . Хай лиш приїдуть царські бояри , і всі побачать , хто тут гетьман , а потім я піду на Тетерю і з’єднаю обидва береги Дніпра . Шрам від таких слів аж помолодшав . Тоді Сомко взяв Лесю за руку і сказав , що давно домовився з її матір’ю про весілля . Черевань розгубився і признався , що вчора майже заручив дочку з Петром . — Нічого не сталося , пане гетьмане , — твердо сказав Шрам . — Я сватав Лесю , бо не знав про вашу згоду , і краще я віддам сина в ченці , ніж стану тобі на дорозі . І старі разом благословили молодих , а Петро стояв біля вікна білий , як крейда . Аж тут під вікном хтось закричав , як пугач : « Пугу ! Пугу ! » Так віталися між собою запорожці . — Це наш Кирило Тур , — усміхнувся Сомко . — Він не раз мені допомагав у біді . Добрий воїн і щира душа , хоч і вдає з себе дурня . У дверях з’явився той самий січовик із Подолу , і він нагадав Шрамові давню історію . Колись ляхи оточили старого в полі , і раптом його врятувала жменька січовиків , а їхній отаман навіть добув йому нового коня . Шрам придивився і впізнав у Турові того самого отамана , тож тепер сам сміявся і обійняв гостя , як давнього друга . VI . Викрадення За обідом Тур казав , що побратався з Богданом Чорногором , і тепер вони рідні брати . Він збирався разом із ним до Чорної Гори воювати з турками . — Але от біда , — зітхнув він . — Побачив я одну кралю , і вона мене зовсім зачарувала . І Тур глянув на Лесю . — Тю , дурню ! — засміявся Сомко . — Це ж моя наречена ! — А в Чорній Горі є такий звичай , — вів далі Тур . — Коли юнакові сподобається дівчина , друзі допомагають йому її викрасти . Отож підхоплю я цю кралю на сідло , і шукай вітру в полі ! Усі реготали , бо думали , що це жарт . А Леся так злякалася , що заплакала , і мати відвела її в кімнату . Козаки на це не зважали , бо тоді мало хто з них дбав про жіноче серце .
Indietro Pagina 5 di 11 Pagina 5 di 11 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
