Salta il testo dell’articolo
Потім Сомко довго радився зі Шрамом про військові справи . Леся лежала за стіною хвора від страху , і ніхто про неї не згадав , тож їй стало гірко . Вона любила Сомка ще з дитинства , коли він носив її на руках і дарував намисто . Але тепер вона бачила , що в гетьмана на думці тільки булава і військо , а для неї в нього немає навіть ласкавого слова . Увечері Тур знову прийшов і знову жартував про Чорну Гору . Сомко сміявся , а Шрам на прощання навіть поцілував січовика . Виходячи , Тур розвів руками і сказав дивні слова : — Двері , відмикайтеся , а люди , не прокидайтеся ! Уночі всі поснули , тільки Петро не міг заснути , тож вийшов у гай і довго блукав під зорями . Раптом він почув тупіт коней і знайомі голоси . — Побачиш , брате , як запорожець краде дівчину , — казав Тур . — Бре , побро ! Мені все здається , що ти жартуєш , — відповів чорногорець . Петро спершу хотів будити козаків , але зупинився . « Хіба можна вкрасти дівчину з - посеред людей ? — подумав він . — Та й навіщо мені її стерегти ? Хай гетьман сам ставить варту біля своєї молодої » . Так він гнівався і на Сомка , і на Лесину матір , і на саму Лесю . Та скоро коні знову застукали копитами , і Петро глянув і очам своїм не повірив . Кирило Тур тримав перед собою на сідлі Лесю , як дитину . Дівчина спала , бо випила на ніч трав’яного зілля від страху . Петро хотів стати їм на дорозі , але згадав , що в нього немає шаблі . Аж тут Леся прокинулася і крикнула , і її голос пройняв козака до самого серця . Петро побіг на подвір’я , схопив шаблю і скочив на коня , а Василь прокинувся і зняв галас на весь двір . — Буди козаків ! — крикнув йому Петро . — Украли Лесю Череванівну ! І помчав , як вихор . VII . Двобій над яром Січовики вже виїхали з лісу в поле , і на сході світало . Леся плакала і просила відпустити її , а Тур тільки сміявся і казав , що вона звикне , бо дівка як верба : де посадиш , там і прийметься . Аж ось Тур глянув назад і побачив вершника на сивому коні . — Це молодий Шрам , — сказав він . — Пішов у батька , як орел . — Тікаймо , побро ! — крикнув чорногорець . — Ні , брате . Краще станемо і поб’ємося по - лицарськи , бо нападати вдвох на одного соромно ! Січовики переїхали через вузький місток над глибоким яром , де на дні шуміла вода . Тур передав Лесю побратимові , а сам розібрав місток і покидав дошки в яр . Нехай молодий Шрам доведе , що вартий битися з Кирилом Туром ! Петро прискакав до яру , але кінь злякався і став над самою кручею . — Іродова душа ! — закричав козак . — Так ти віддячив гетьманові за гостину ? — Я ж йому в очі казав , що вкраду панночку ! — реготав Тур . — Перескоч рівчак , тоді й поговоримо ! Кінь не хотів стрибати , тоді Петро зіскочив на землю , розбігся і стрибнув сам . Він досяг другого берега , але земля під ним раптом обвалилася . Козак полетів би просто в яр , та Тур схопив його за руку і витягнув нагору . — Молодець , братику ! — весело сказав Тур . — Тепер я радо поб’юся з тобою . — Я не буду з тобою битися , — важко дихаючи , сказав Петро . — Віддай мені дівчину без бою , не проливаймо марно крові . — Ні , брате ! Краще впасти від твоєї шаблі , ніж віддати бранку , і нехай про нас кобзарі співають !
Indietro Pagina 6 di 11 Pagina 6 di 11 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
