Salta il testo dell’articolo
— Я хочу бути великою , — зітхнула Маруся . Вона пов’язала на голову мамину хустку , як стара жінка , і спитала , чи тепер вона старша . Посланець сумно всміхнувся й спитав , чи знає вона , що скрізь вороги і що вони можуть загинути . — Знаю , — відповіла Маруся . — Але спочатку ти мусиш дійти до Чигирина , а потім я вже не буду боятися нічого . Він обійняв дівчинку , а потім сказав : — Якщо нас зупинять солдати , ти скажеш , що везеш сіно панові Книшу . А коли Книш вийде до тебе , ти скажеш йому такі слова : « Яка гарна пшениця у ваших полях ! Вона ще трохи зелена , але , мабуть , її вже можна збирати » . Маруся повторила ці слова й не забула жодного . Посланець зробив у сіні глибоку яму й сховався , а Маруся сіла попереду , і воли повільно пішли . Уже світало , коли їх оточили російські вершники . — Хто ти ? Куди їдеш ? — кричали солдати . — Я донька Данила Чабана і везу сіно панові Книшу , бо він купив його в мого батька . Один офіцер сказав , що це звичайний селянський віз . Але другий вирішив , що сіно добре і що треба поїхати до цього Книша й подивитися , чи він багатий . І солдати поїхали поруч із возом . Коні тягнулися до сіна й рвали його зубами , а Маруся тремтіла , що впаде велика в’язка . Один старий солдат довго дивився на неї гострими очима , і Марусі стало холодно . Але вона сказала собі : « Я мушу бути , як він , спокійною й сміливою » . — У тебе є батько й мати ? — спитав нарешті солдат . — Є , слава Богу , — відповіла Маруся , а потім усміхнулася й сама спитала : — А у вас є діти ? Суворе обличчя солдата раптом стало м’яким . — Є донька , — сказав він . — Вона така , як ти . Потім солдати заспівали пісню , і старий солдат співав разом з усіма . Раптом здалеку почулися постріли . — Там наші б’ються ! Уперед ! — крикнув офіцер . — Іване , ти поїдеш із возом до Книша й візьмеш за сіно гроші ! Вершники зникли в хмарі пилу , і старий солдат обернувся , щоб останній раз глянути на Марусю . Біля воза лишився тільки один солдат , Іван , схожий на їжака . Маруся залізла нагору , на сіно , і там тихо подала руку своєму другові . Дорогою вони бачили спалене село й поле бою , а попереду , як острів серед бурі , цвів садок пана Книша . V . Старий Книш Біля воріт їх зустрів онук Книша , міцний і рум’яний хлопчик Тарас , а за ним прийшов і сам дідусь . Це був старий чоловік у широкій полотняній сорочці й солом’яному брилі . Він одразу впізнав Марусю й нітрохи не здивувався . — А , дівчинко ! Заходь до хати , а Тарас покаже тобі , де ростуть суниці . У нас є й мед , і пиріжки , і великі пироги . Почувши про пироги , голодний Іван став трохи добрішим і сів на лаву . Маруся завела віз у двір , а потім увійшла до хати й сказала : — Пане Книшу , яка гарна пшениця у ваших полях ! Вона ще трохи зелена , але , мабуть , її вже можна збирати . — Слава Богу , дитино ! Цього року буде добрий урожай ! — весело відповів старий . Його голос був спокійний , і його очі нічого не питали . « Чи він зрозумів ? » — думала Маруся , і серце її стискалося . Але вона вирішила , що мусить бути , як її друг , мовчати й чекати .
Indietro Pagina 4 di 9 Pagina 4 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
