Salta il testo dell’articolo
Книш бігав по хаті й приносив ковбасу , шинку , сир , пироги й наливку з вишень і малини . Іван їв і пив , аж поки не заснув на лаві біля вікна . Тоді Книш звелів Тарасові дати волам сіна , і Маруся тихо сказала , що піде з ним . Коли вона проходила повз старого , він легенько погладив її по голові . Це було так мало , але Маруся одразу стала спокійна . У дворі віз стояв на тому самому місці , і сіно було таке саме . Чи друг ще там ? Маруся ходила по двору , як поранена пташка . Біля старого муру лежала купа каміння , вкрита мохом . Раптом Маруся почула з - під землі знайомий голос : — Дякую , моя маленька Марусю ! Не бійся , усе добре ! Від радості вона сіла на траву , бо не мала сил стояти . Під камінням був старий льох , і друг сидів там . Тарас нічого не зрозумів і питав , чого вона така весела . Маруся не вміла брехати , тому тільки покликала його в сад . Там Тарас розповідав , який він сміливий і як скоро сам переможе всіх ворогів України . — У Франції була одна дівчина , яка вигнала всіх ворогів зі своєї країни , — сказав він . — Її звали Жанна д’Арк . — Яка щаслива дівчина ! — сказала Маруся , і в її очах були сльози . — Але її спалили , — сказав Тарас . — Однаково вона щаслива , — тихо відповіла Маруся . Опівдні Іван прокинувся й вибіг надвір з шаблею . Він навіть спіткнувся об купу каміння біля льоху , і Маруся аж побіліла . Але тут прибіг Книш , усміхнений і добрий , і довго рахував мідні гроші й зітхав . Нарешті Іван сховав гроші в кишеню , скочив на коня й поїхав у степ . — Щасливої дороги , — тихо сказав Книш . VI . Під землею Тарас побіг до річки дивитися сіті , і Маруся лишилася зі старим сама . Тут Книш раптом змінився : він випростався й ніби став вищим . Його очі стали гострими , як ніж , а голос сильним і твердим . — Марусю , твій друг хоче тебе бачити . Ходи за мною . Книш завів Марусю в комору , повну мішків , яблук і пляшок . Він відсунув діжку , натиснув ногою на підлогу , і там відкрилися сходи вниз . Вони довго йшли темним ходом під землею , поки не побачили світло . Там ходив посланець . — Марусю , моя маленька порадниця ! — сказав він . — Як я радий тебе бачити й сказати тобі : дякую ! Маруся кинулася йому в обійми , а старий Книш одвернувся , щоб витерти сльозу . Тепер Маруся почула ім’я свого друга , бо Книш називав його Чечевиком . — У нас мало часу , — сказав Книш . — Вибирай . Перед ними лежала купа старого одягу . Чечевик узяв довгу білу бороду , білі вуса й старий одяг мандрівного музики , а поруч лежав старий торбан . — Це для мене , — весело сказав він . — А що візьмемо для Марусі ? Книш спитав , невже Маруся піде з ним , адже там можна загинути . — Тому я й не можу його покинути , — відповіла Маруся й почервоніла . Чечевик довго шукав для неї одяг , але йому не подобалося нічого . Тоді Маруся сама взяла старе подране вбрання маленької жебрачки . — Я буду жебрачкою , — сказала вона . — Може , мені справді доведеться просити хліба . Скоро на місці багатої селянської дівчинки стояла бідна жебрачка , тільки очі її сяяли , як і раніше . Тим часом Книш розповідав Чечевикові , що в Україні нема згоди , бо гетьмани не вірять один одному , а вороги цьому раді . Маруся взяла Книша за руку .
Indietro Pagina 5 di 9 Pagina 5 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
