Salta il testo dell’articolo
VIII . На Дніпрі Два тижні Маруся й Чечевик ішли по Україні , мало спали й мало їли . Скрізь вони бачили спалені села й порожні поля . Одного вечора вони прийшли до спаленого села , і біля старої криниці Чечевик дав Марусі води . Маруся зазирнула в криницю й тихо скрикнула . Там висів свіжий віночок із фіалок , а такі квіти росли в саду її матері . Для Марусі віночок означав , що вдома все добре й там думають про неї . А для Чечевика він означав , що його наказ виконано . Чечевик дістав віночок і поклав Марусі на голову . Увечері вони вийшли на високу могилу над Дніпром . Таких могил багато в Україні , і під ними лежать козаки , що загинули за рідну землю . Чечевик заграв на торбані й заспівав : — Лишіть нам наші луки , лишіть нам наші степи ! З очерету над водою крикнула чайка . Чечевик заспівав ще одну пісню , і чайка крикнула знову , а тоді з очерету виплив маленький човен . У човні сидів старий Книш . Маруся з Чечевиком сіли в човен і попливли по темній воді . Скоро вони побачили на березі Андрія Крука й Семена Ворошила , які втекли від солдатів . — Марусю , це тобі від матері , — сказав Крук і дав їй вузлик . Маруся поцілувала вузлик і спитала , чи всі здорові і чи достигнуть вишні для братиків . Крук розповів Чечевикові , що деякі люди бояться і кажуть , що він іде занадто швидко . Тоді Чечевик розповів казку . — Жив собі рак . У ставку стало мало води , і всі плакали , тому рак вирішив сам принести воду . Він узяв глечик , і всі кричали , який він герой . Спочатку рак біг дуже швидко , а потім вирішив , що поспішати не треба , і пішов повільно , як завжди . Сім років він ішов по воду і десять років назад . Коли він повернувся , у ставку вже не було нікого , бо всі померли без води . Рак так засмутився , що впустив глечик , і вода пропала . — Ти зрозумів , Андрію ? — спитав Чечевик . — Може , вашим друзям потрібен не я , а рак ? Крук почухав потилицю , а Ворошило поплескав його по плечу й сказав , що Чечевик має рацію . Він обіцяв , що в призначений день уся Україна встане . На другому березі Книш дав їм вороного коня . Чечевик посадив Марусю позаду себе , і вони помчали всю ніч , як на крилах . IX . Гроза в Гадячі Через два дні була неділя , і в Гадячі дзвонили дзвони . Тут жив другий гетьман , той , що дружив із Москвою . Біля церкви сидів старий музика з маленькою дівчинкою , а люди навколо говорили про Мефодіївну , сестру гетьманової дружини . Усі в місті її любили , бо вона вдягалася просто й допомагала бідним . Люди казали , що завдяки їй багато московських панів уже поїхали з міста . Прийшов священник , отець Михайло , і старий музика попросив у нього благословення . Потім він сказав дивні слова : — Наша пшениця ще не вся достигла , але краще збирати її вже тепер . Хто знає , яка завтра буде гроза ? Священник тихо подякував за добру новину , бо він усе зрозумів . Потім до церкви підійшла Мефодіївна , висока й струнка , з чорними очима . Маруся смикнула її за рукав і дала їй червону хустку . — Пані , ви загубили хустку , — сказала вона .
Indietro Pagina 7 di 9 Pagina 7 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
