Salta il testo dell’articolo
XII . Полудень Минув ще рік , і Наталка заробляла на хліб уроками та шиттям . Вона закінчила свою повість , у яку вклала всю душу , і відіслала її до редакції . Подруги плакали , коли вона читала її вголос , і тепер вона чекала відповіді і вірила в успіх . Одного осіннього ранку вона гуляла в старому міському парку , де падало жовте листя . Біля ставка вона довго дивилася у воду , де відбивалося синє небо . Їй здавалося , що її справжнє життя тільки починається . « Полудень , — дзвеніло щось у ній , — полудень наближається » . Вона думала про Орядина і про те , що вони ще можуть стати близькими . Раптом повз неї проїхала карета , у якій сидів Орядин з високою гордою панною , донькою свого адвоката . Наталка відчула , що горить від сорому , ніби її вдарили . Наприкінці грудня в місті шаленіла хуртовина , і ввечері Орядин несподівано прийшов до неї сам . Він розповідав про її рідне містечко , де недавно був , і передав їй листи від рідні . Потім він раптом сказав : — Я заручився з Вандою Мілер , донькою мого шефа . Наталка зблідла , але спитала спокійно : — А панна Марія ? Ви ж обіцяли взяти її до себе . — Це була романтика , — засміявся він . — Я вже позбувся її . — Ви вже багато чого позбулися , — тихо сказала Наталка . — Я знаю , що впав у ваших очах ! — крикнув він . — Ви були найкращою мрією мого життя , — відповіла вона . — Мені шкода тільки цієї мрії . Він низько вклонився і пішов . Через місяць Наталка пішла в костел подивитися на його вінчання і стала за чужими спинами . Наречена була пишна і щаслива , а наречений сумний . Раптом він побачив Наталку і зблід , як смерть , а вона гордо вийшла з костелу . Надворі вона глибоко вдихнула холодне повітря , бо тепер була вільна . На темній вулиці до неї пристав незнайомий пан у дорогому пальті . — Ви йдете сама , панно ? — Я справді сама , — сказала вона . — У мене немає ні батька , ні брата , ні чоловіка , тому ви маєте право мене ображати . Пан збентежився і зник , а Наталка подивилася на зоряне небо . — Бачиш , бабуню ? — прошепотіла вона . — Чому так ? Бо мене не береже нічия любов ? Удома на неї чекав лист від Івана Марка , який вона зовсім не сподівалася отримати . Він писав приязно , просив звістки про неї і казав , що часто думає про дім . Наталка вперше за довгий час гірко заплакала над цим листом . Навесні вона працювала в саду і відчувала , що скоро прийде щось нове . Але ввечері листоноша приніс пакет , і вона все зрозуміла ще до того , як його відкрила . Редакція повернула її повість , бо її не хотіли друкувати . Цілу ніч Наталка сиділа біля каміна з великою собакою Діяною . Їй здавалося , що вона нікому не потрібна і що її доля зламана назавжди . Вона боролася з собою до ранку , а вранці зійшло сонце і цілувало її , живу . — Буду жити , — сказала вона , — і йти тією самою дорогою , що й досі . Минуло три роки , і дядько Іванович повернувся з міста , де цілий місяць гостював у Наталки . Тепер вона була дружиною лікаря Івана Марка . — Вони живуть чудово , Павлинко ! — казав дядько . — Її твори вже читають люди , а він пишається нею і допомагає їй у праці . — У світі немає правди , — бурчала тітка , бо Лена жила з Лорденом зовсім невесело . А Орядин мав уже маленького сина , якого назвали Казимиром . Одного вечора Наталка сиділа з дядьком на веранді серед квітів . — Дядечку , для мене настало полудне , — сказала вона . — Воно настане і для нашого народу , правда ? Тут у саду з’явився Іван , який мав повернутися з дороги лише завтра . Наталка побігла до нього , як троянда , кинута йому назустріч . — Я приїхав раніше , щоб ти раділа , — сказав він . — Ти вмієш любити , — прошепотіла вона .
Indietro Pagina 11 di 12 Pagina 11 di 12 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
