Salta il testo dell’articolo
II . Зошит і русалка Скоро Наталці мало виповнитися двадцять років , і того вечора вона записала у свій зошит таке : « Як швидко минули ці роки , і вони не лишили по собі жодного сліду ! Я знаю тільки одне : я тягар , над яким добрі люди мусять мати милосердя і без любові . Але вмирати я не хочу , я страшно хочу жити , і я пила б це життя , як воду ! Чотири стіни , дитячий крик і холодні слова рідні , і невже в цьому світі мені судилося жити завжди ? » Якось увечері вся родина радилася в їдальні , ким стануть сини , коли закінчать гімназію . Молодший хотів бути вчителем , як батько , бо вчитель має добрий заробіток і довгі канікули . Муньо хотів учитися на лікаря , але дядько сказав , що це дуже дорого , бо треба думати й про дочок . — А Наталка , тату ? Наталка ж теж є ! — раптом спитала маленька Катя з кутка . — Для Наталки ніхто не мусить збирати гроші , — засміявся Муньо . — Їй уже двадцять років , і нехай собі шукає чоловіка . Мужчина — це все , а жінка — ніщо , і ви , дівчата , залежите від нас , як рослини від сонця . Дядько й тітка засміялися , і навіть Лена ледь усміхнулася . А Наталка тихо поклала своє шиття і вийшла в темну кімнату , де сіла в кутку й закрила обличчя руками . « Невже жінка — ніщо ? — думала вона . — Хто дав йому право так говорити про нас ? » Найбільше на світі її цікавило жіноче питання , бо вона бачила , як важко живуть жінки , і бідні , і багаті . Потай вона вже давно почала писати статтю про долю простих жінок у місті й на селі . Тітка постійно казала , що Наталці пора виходити заміж за першого , хто захоче її взяти . — Нехай Богу дякує , коли знайдеться хоч хтось і дасть їй шматок хліба , — казала вона . — Я не можу жити з чоловіком , якого не люблю і не поважаю , — відповіла одного разу Наталка . — І ти не соромишся казати таке при дядькові ? — розсердилася тітка . — Це все від твоїх романів ! Я вийшла заміж без усякої любові , і нічого зі мною не сталося . Наталка нічого не відповіла , бо знала , що її тут ніхто не зрозуміє . Тільки Лена тоді сиділа з опущеними очима і червоними щоками , бо вперше в житті не погоджувалася з матір’ю . Одного тихого вересневого вечора всі пішли на прогулянку , а Наталка залишилася вдома сама і писала свою статтю . Пізніше Лена повернулася , лягла в ліжко в їхній спільній кімнаті і довго дивилася на неї злими очима . — Що ти пишеш ? Може , любовний вірш ? — засміялася вона . — Тебе ніхто на світі не хоче , бо ти негарна ! Бідна наречена з шістьма срібними ложечками ! Наталка не витримала цієї образи і з криком кинула зошит на підлогу . Лена ще довго кпила з її розпущеного рудого волосся і називала її русалкою Лорелей з німецької пісні . Пізно вночі Наталка бачила , як Лена тихо встала з ліжка і забрала розірваний зошит собі . Тієї ночі Наталці приснилася русалка Лорелей , яка сиділа на скелі над морем і грала на золотій арфі . Її волосся горіло на сонці , як червоне золото , а сумні очі дивилися в синю далечінь . Потім русалка кинула арфу у воду , і Наталка поплила за нею в маленькому човні . Довкола шуміли високі хвилі і сміялися знайомим злим сміхом . А десь далеко за морем лежав теплий південний край , куди вона так хотіла долетіти .
Indietro Pagina 2 di 12 Pagina 2 di 12 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
