Salta il testo dell’articolo
Одного разу ми чекали гостей із полку , тож двір замели ще звечора , а в домі прибрали , як на Великдень . Панночка сіла перед дзеркалом , і я почала її зачісувати , але краще б я взяла в руку червоного жару ! Усе було не так : то коса , то стрічка , то шпилька . Вона штовхала мене , тупала ногами , а потім раптом заплакала . Я кинулася з кімнати в садок , а вона побігла за мною . — Я тебе на шматки розірву ! — кричала вона . — Задушу тебе , гадюко ! Я озирнулася й аж похолола , таке страшне стало її гарне обличчя . Вона схопила мене обома руками за шию , а руки в неї були холодні , як змії . Я хотіла закричати , але не могла вдихнути , і впала під яблунею . Прокинулася я від холодної води й побачила навколо себе дівчат , білих , як крейда . Панночка сиділа на стільчику й плакала , а стара пані стояла наді мною і лаялася так люто , як я ще ніколи не чула . — Як ти посміла гнівити панночку , ледащо ? Я тебе в Сибір пошлю , я тебе зі світу зжену ! А онуку вона просила не плакати . Мене не побили тільки тому , що я була дуже слабка , тож пані лише штовхнула мене ногою . Потім вона звеліла дівчатам віднести мене до хати . Цілу весну мене поїли теплим молоком , поки я трохи не одужала . Я лежала сама , бо всі люди були на панщині , а в хаті було тихо й прохолодно , і стіни стояли білі й німі . Вітер хилив до вікна пахучий бузок . Я лежала й думала : « Така молода , а така безжальна , Господи ! » Коли йшов дощ , до мене забігали сільські діти , мокрі й веселі , і їхній сміх ще довго дзвенів у моїх вухах , як срібні дзвіночки . Одного ранку прибігла Ганна й сказала , що мене кличуть до будинку , бо панночка поскаржилася , що я не хочу служити . Я ледве дійшла , тримаючись за Ганну , а на порозі мене зустріла панночка , кричала й смикала мене за рукав . Прибігла й стара пані та почала мене лаяти . Поки не було панночки , стара нас не била , а тепер покарання стали щоденними , і щодня в нас хтось плакав . Засміється дівчина , а панночка вже біжить скаржитися бабусі , що її не шанують . І стара карала нас , наче згадала свої молоді роки . IV . Полковий лікар Восени всі паничі розбіглися від панночки , бо постійно сварилися між собою . Тоді вона почула від сусідських панночок про полкового лікаря . Казали , що він дуже гарний , з чорними бровами й високий , але такий гордий , що ні на яку панночку не гляне . — Бабусю , запросіть того лікаря до нас , бо я хочу подивитися , який він ! — просила панночка . — Що тобі з ним робити , дитино ? — сердилася стара . — Він бідний , у нього нічого немає ! Але панночка просила так довго , що бабуся мусила здатися й передати запрошення лікарю через офіцерів . Проте в той день лікар не приїхав , бо мав багато хворих , і панночка тільки почервоніла й закусила губу . А нам потім за все дісталося ! Того ж тижня панночка захворіла : охала , стогнала й кричала , а стара з переляку послала по лікаря . Тим часом панночка вбралася якнайкраще й лягла в ліжко , гарна , як намальована . Лікар приїхав , оглянув її , розпитав про все й пообіцяв приїхати завтра . А вона так ніжно хилила голівку й говорила , наче співала . Лікував він її , лікував і закохався , і панночка теж його покохала . Паничі зрозуміли , куди воно йде , і більше до нас не приїжджали . Стара пані плакала , але онука сказала їй , що помре , коли бабуся стане їй на заваді .
Indietro Pagina 3 di 11 Pagina 3 di 11 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
