Salta il testo dell’articolo
— Карль ! Що ти кажеш ? Боже мій ! Ти попираєш усе святе : ми так жили два роки … Ах , боже мій ! Зою , мені темніє в очах . Ох ! Ох ! Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату . І чути було на всю кватиру істеричне : — Рабіня ! Рабіня ! Хая обняла Зою : — Що мені робити , скажи , що мені робити … Пропала Ялта ! . . Що я буду робити без совнаркомки ? Але коли Карло Іванович стих , Хая заговорила з сумом : — Він , їй богу , скоро вмре . Він неврастеник . Я вже спокійно чекаю на його смерть … Тільки що мені робити ? Пропала Ялта ! . . І плачем заплакала … В саду стихло : публіка розійшлась . За вікном жевріли зорі . Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе . Карло Іванович блідий , схвильований сидів край вікна . — Канець ! Тафольно ! Я фам , Зоя , правду скажу : ізтєфалась ана два хота , а тепер канець . Тафольно . І підвівся : — До сфітання ! Пойду к сіпє . Тафольно ! . . Мі сєферні люді долько терпім , но — тафольно ! . . І рішуче пішов до себе на другий поверх . … Так було 29 . 30 Пріся прийшла убирати , і вже не гадала на пальцях . … Пробіг ( конфектно , карамельно ) Пєтушков . А 30 увечері кур'єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту . Карло Іванович говорив : — Шьо , дєтошька ? Хая дивилась у бік … … А про свиню я так нічого й не сказав . І не скажу . Свиня для того : „ підложити свиню “ , не сказати про свиню — це прийом . КІМНАТА Ч . 2 Макс прокидався о сьомій годині , хоч і лягав надто пізніш од Вівді . Хутко одягнувшись , він біг до кубу , що був на першому поверсі . Коли там нікого не було , хапав два - три поліна і , озираючись , повертав із ними до кімнати . Так було що - дня , а тому й палива в кімнаті ч . 2 було завжди досить . Вівдя прокидалась не раніш дев'ятої . Надумавши встати , вона похмуро казала : — Срулю ! Макс покривлював обличчя і з благанням дивився на неї крізь сині окуляри . Тоді Вівдя грізно : — Срулю ! Макс хвилювався : — Як тобі не соромно ображати мене ? Вівдя мовчала , тільки брови їй збігалися докупи . Макс навшпиньках виходив із кімнати , а Вівдя вдягалась . Одягалась Вівдя завжди з півгодини , а Макс стояв за дверима й чекав . Потім він приносив окріп і вони пили чай . Вівдя всміхалась : — Чого ти на мене , Максе , сердишся ? Макс мовчав . — Може того , що я не хочу за тебе виходити заміж ? Макс мовчав . А ввечері вони слухали , як за стіною , в сусідній кімнаті , кричала дитина . — У - а ! У - а ! Вівдя підводилась , брала із столу яку - небудь книжку й говорила : — Максе ! Ти не дурний хлопець . Скажи мені : який логічний звязок між життям і цією книгою ? Що це за книга ? Мах ! Ага , філософія Маха . Ну , що він там проповідує ? І тут же Макса за плечі й не давала йому говорити . — Я знаю ! Я все знаю … Ша ! Макс з благанням , як прибите цуценя . — Дюнічко ! Грізно : — Максе , не треба плодити дітей ! Наслідування відзнак нікчемности . І серйозно : — Ти кого зараз студіюєш , Гегеля ? — Ні , Дюнічко , Канта . Потім одягались і виходили на вулицю . Коли була субота , увечері йшли через площу Карла Лібкнехта до синагоги . Вівдя — українка , Макс — єврей . Макс казав : — Уй , яке гарне небо ! Питала : — Ти віриш у небо ? — Гм ! Навіщо вірити … споглядаю . — Тобі хочеться молиться ? — Так . Я хочу споглядати . Вони йшли в синагогу .
Indietro Pagina 39 di 59 Pagina 39 di 59 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
