Salta il testo dell’articolo
А Макс прийшов уже від Христі й стояв знову біля дверей . По дорозі він спотикнувся й розбив одно скло від окулярів . Окуляри не здіймав , а тому й вигляд мав незвичайний . Крім того , вуха йому горіли , а в скронях стукало . Вівдя не знала , що Макс стоїть за дверима , але була майже упевнена в цім . Це її дратувало . Вона знову почала кокетувати . Вольський : — Я так не люблю ! — А як же ви любите ? — і примружила очі . Сказав : — Ви мене не перший день дратуєте … Що ви від мене хочете ? Вівдя здивовано : — Я од вас хочу ? — Так , ви . Сказав уперто й рішуче . Вона : — Це мені подобається . Вольський : — А мені зовсім не подобається . Як ви хочете віддатися мені , то робіть це й не мучте Макса , мене й себе . У Вівді загорілись очі . — Ви хочете , щоб я вам віддалась ? Добре . Ви знаєте , що за дверима Макс ? Вольський мовчав . — З умовою , щоб двері не замикати ! Добре ? Вольський мовчав . Вівдя поспішно почала розстібати пасок і ґудзики на кофточці . Вольський спокійно відійшов до вікна й став спиною до Вівді . А вона шелестіла убранням і важко дихала . В кімнаті було тихо , а тому й чути було , як жіночі груди вбирали й видихали повітря . Нарешті вона сказала : — Ну , йдіть , я готова . — Готові ? — не повертаючись спитав Вольський . Вівдя не відповідала . Тоді Вольський хутко повернувся , взяв із столу капелюш і вийшов . Один момент у кімнаті було тихо , а потім Вівдя зіскочила з ліжка і , як ранений звір , завила в повітря : — Сво - олоч ! І ще подскочила до стінки й билась об неї головою , зціпивши зуби . Далі сиділа декілька хвилин , поки не увійшов у кімнату Макс . Макс теж не дивився на неї і , узявши якийсь клуночок , що наготував зранку , теж вийшов . Вівдя мовчала . Праворуч і ліворуч уже не гупало . В гостиниці було тихо . … А в вікно знову бились сніжинки . Сніжинки … БАРАКИ , ЩО ЗА МІСТОМ I Юхим підійшов до паркана й прочитав такий плакат : ТОВАРИШІ ! Тероризуйте тил ворога ! Бийте німчуру ! Бийте гайдамаччину ! Наше військо недалеко . Хто не з нами , той проти нас . Підпільний ревком Д’ех ! Мать твою бог любив ! І тут же Юхим подумав про Мазія . — Так … Розуміємо … Ну , держись , Мазію ! Пасмотрим твою ухватку . Потім заложив руки в кешені і , посвистуючи , пішов до бараків . Це було вдень . II Розсипається небесний дріб по даху й співають ринви одноманітну пісню в переливах легкого дзвону . Тиха осіння ніч , коли темно , як сажа , а десь запізнився невідомий птах вилетіти на південь . Над бараками ліхтар примружив своє старече око , засльозився , з сумом дивиться на провалля . Біля го ́ рода присіли бараки , а далі ховаються провалля , де навалено сміття з міських будівель , з помийних ям . А цвинтар , що праворуч , зарився в стоси жовтого листя , і по коліна загрузли могильні верби … Ну , і прислухався Мазій , санітар барачний , і чути було — шарудять у листях мишенята дощовитої осени . То падають дрібненькі горошинки , щоб напоїти землю невеселим сумом . Холодно . Вітер іде широкою вулицею , добігає до бараків і тоді з важким духом трупів несеться до провалля , щоб заритися в сміття . До бараків , у двір , крізь ворота просунулись рейки , що провели в п'ятнадцятому році , коли з далеких сопок Галичини повезли ранених .
Indietro Pagina 45 di 59 Pagina 45 di 59 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
