Salta il testo dell’articolo
— Ех , ми знаємо ці протокули . Беріт нас усіх ! Чи там довго , чи коротко правдалися жінки з жандармами , але за яку годину рушив похід жінок під маґістрат , а по боках жандарми . Мороз скрипів і скреготів під ногами , а ззаду йшли чоловіки з батогами . Та кожда з них у червоній платині . Де вони годні пізнати та й який дідько з тільки бабами годен собі дати раду ? … І це була правда . До самого вечора жінки мерзли на маґістратськім подвір'ю , перемінювали на собі хустки , аби їх не пізнати , і не мож їх було вигнати . Треба було аж просьби , щоби їх відти позбутися . А як розсипалися вулицями , то реготалися , як з весілля йдучи . Звичайно , дурні баби … ЛИСТ Політичним арештантам - мужикам на Святий Вечір У хаті було так ясно , що баба Грициха виділа кождий палець Іванків , де він до стіни притулився . Сонце спускалося насамперед на ліс , що стояв на горі перед хатою , на його галуззю лишало всі свої дорогі каміні блискучі , а ліс бив проміннями у вікна хати . І таких їх було багато в хаті , що баба виділа кождіський палець Іванів на стіні . — Мой , Іване , аби я тебе не виділа більше на лаві ! Аді , шо ти із стін поробив . По земли собі бігай . Іванко бігав від порога до стола та возив на нитці колісцятко від ниток та й казав бабі : — Не бійтеси , я вже , біг - ме , не буду . Коло баби на печі сиділа маленька Марійка з заплетеною кісочкою , як мишачий хвостик . — Боже , Боже , як народови тісно стало жити , а як свєта надійдут , та й нарід таки веселитси — гадкувала собі баба . Лице зморщене , сині губи , сухі руки , сивий волос — отака баба . — Ба , вуйко Василь ідут до нас із Николов Сименовим , із тим , шо в школах він си вчит . — Тікай із землі , біжи д'бабі на піч ! До хати увійшов Василь із школярем . — А в вас , мамо , на печи Різдво . Вінчую вас щестєм , здоров'єм , аби - сте ще прожили межи нами — віншував син мамі та й цілував в руку . — Ой , синку , мині Різдво не в голові ! Я , дитинко , всі дни оплакую , і свєто , і будень — казала баба та й сльози в очах показалися . — А я прийшов письмо від Федора прочитати , бо вчера на пошті прийшло . Семенів , аді , прочитає . — Та шо приписує , дужий він , ци слабує ? Василь витягнув лист із череса , подав школяреві , а цей взяв читати . — „ Коханий мій брате Василю і ви , мамо ! Клонєюси до вас на Різдво і вінчую вас на ці свєта . Заколідував би - м вам колєдку з кременалу , але боюси , шо вітер мою колєду у лісі стратит та й під ваші вікна не привіє . “ Стара мама обсипалася слізми , а Василь мовчав . „ Тут арештанти як заколідуют , то аж сирий мур розсипаєси , аж ржа із ґратів опадає . Як поведут голосом , то аж дозорці наслухают . А така колєда в неволи сумна та страшна ! А собі то я вночи гет чисто нагадав за колєду . Як ще я хлопцем ходив колідувати , як ви , мамо , мене у тата здоволєли , аби пустили у коліду , а потім , як ми парубками вже ходили із скрипков колідувати . Бувало станемо , як ліс під вікном . Колідуємо , а скрипка плаче межи нами , як дитина . Ми ще дуще , а скрипка рівно плаче і ніколи ми її не могли переколідувати . Аді , отепер чую , як та скрипка плакала , таки гезди плаче … “
Indietro Pagina 20 di 39 Pagina 20 di 39 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
