Salta il testo dell’articolo
ДАВНИНА Вони всі троє вже на могилі , вже давно над їх гробами вишні цвітуть і родять і хрести дубові у їх головах похилилися . Померли давно : дід Дмитро , баба Дмитриха і дяк Базьо . Дід Дмитро поклав на ґрунт чотирьох синів . А як їх поклав , то лишився в старій хаті сам з бабою . Не лишень з бабою , але з волами , з коровою і кількома морґами поля . То коло хати і коло волів ходив дід , у хаті поралася баба , а поле сіяли сини , а збирали бідні люди за сніп і за третину . Дід ходив коло волів , напоював , чесав , замітав стайню і подвір'я і витинав коло плотів будяки . Але найстарша його робота то була така : він вилізав на стаєнний стрих і перекидав там старі плуги , борони , драбинки , ярма ; деревні отої не мало призбиралося за п'ятдесятлітнє ґаздування . І все щось він з того стриху скидав на землю і волік перед хату на мура ́ ву . Оглядав , пробував і направляв . Це була його найлюбіша робота . Він , відай , нагадував собі давні літа коло тої роботи , і тому , відай , так вона йому прийшла в смак . Як не чесав волів , то певно майстрував коло старого ярма або коло старого плуга . Воли годував три роки . По трьох літах вигонив їх у місто на ярмарок . Брав за них чотири сотці , за двісті ринських купував другі , молоді воли , а дві сотки ховав у стару податкову книжку і замикав до скрині . Збіжжя не молотив по кільканадцять років і подвір'я його було закладене довкола стіжками . Найстарший стіжок був чорний , той під ним сивий , менший від цього сивавий , тогідній білий , а сьогорічній жовтий , як віск . Щомісяця , він смотрив ті стіжки , чи миші їх не поїли або чи не стухли . Витягав з них кождого жменю стебілю і нюхав і дивився , чи володка не зсічена . Як котрий треба було змолотити , то кликав молотників і знов ховав гроші в податкову книжку і замикав на колодку . До церкви ходив щодругої неділі , бо перепускався зі старою : вона на першу Богородицю , він на другу , вона на Великдень , а він на Різдво . У свою неділю вилізав на хатній стрих і скидав відти до сіней великі чоботиська і маленькі . Великі були його парубоцькі , шлюбні , ще з молодих літ ґаздування , маленькі були його синів , як ще у нього росли хлопцями . З тими чобітьми він сідав на приспу і витирав їх шматиною від пороху і смарував дьогтем . Одні вбирав до церкви , а решту складав рядочком проти сонця , аби масть зайшла . А бабі наказував , аби вона не лишень чесала воли , але аби давала по ́ зір на чоботи , бо десь пес може затягнути . В церкві бив поклони , давав на тацку запліснілі ґрейцарі і спочений виходив враз із людьми . — Діду , ви забудете говорити , — казали люди . — Моя верства вімерла і на во ́ йнах погибла , я не маю з ким говорити . Як вернувся додому , то їв або хліб з часником або солонину , як не було посту . Солонини в коморі стояло три бочці . В одній трилітня , жовта і м'яка як масло , це дідова бочка , в другій дволітня , пів - жовта , пів - біла , це бабина бочка , а в третій сьогорічня біла , як папір , це була дитяча , бо діти лиш свіжу солонину любили . По обіді дід ішов дивитися до волів , потім викидав чоботи і чобітки на стрих і йшов під вишню спати . Отак дідові сотався день по дневі мирно і супокійно . Ніколи його зуби не боліли , ані ніяка слабість не терла і ціле життя не бачив він коло себе ворожки .
Indietro Pagina 31 di 39 Pagina 31 di 39 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
