Salta il testo dell’articolo
РОСА Присвячую „ Просвіті “ Старий Лазар досвітком сапав грядки . Досвітні пасма витягали сонце на землю , а Лазар потрясав сивим волоссям і , спершися на сапу , усміхався , бо дуже любив цей ярий переддень . В сутінках світанку він все малював будучність своїх дітей , внуків і правнуків . Тихо , птахи співають , а роса їсть ноги . Але цю росу кожда стеблинка так радо двигає на собі , мов божий трунок . — Ей , ти росо , їла ти мене від дитини ; я коло овец плакав від тебе . А як був молодий , то мусів підкочувати білі штани , йдучи від дівки , шоби мама не сварила , а як став ґаздою і заходив в збіжє косити , то ти жерла мене і кусала і боронила перед косою кожде стебло , аби їх ще завтра напоїти своїм різким напитком , але восени ти найгірша , бо забирают від тебе все , кому ти шодня лице мила . Ти так як мама , шо не дає своїх дітий . — Ото - м си , росо , находив по тобі , ото - с мене си наїла , але твоя їдь була як мід , шо щипає і смакує . Я тебе сімдесєть років не проминув ані одного дня , я все чекав ясного сонца і воно велике та ласкаве вісушувало мене , а тебе , росо , забирало до неба , шоби вечером зливати , як умліває вся травинка . Ти , Боже , поливаєш всю землю росою , так як ми росадник . Ех , ти , божа водице , ти давала дужість і здоровлє пшеницам та житам , але і я був від тебе дужий та різкий . Баную дуже , шо ти мене не будеш заросювати , як ти , світе сонце , родишси . Глянув на свою білу хату . — О , я з тебе , мій палацу , тихонько дуже віходжу , аби не будити купи внуків . Вони так файно сплє , порозкидаютси , шо гріх рипнути дверима ; їх сон світий , бо їх Бог взєв на свої коліна , на колінах божих вони ростут . А стара зараз за мнов встає , накриває діти і ходит тихо , як кітка , та лагодит їм сніданок . Мій ласкавий Боже , чим я годен відплатити Твою ласку ? Ти мене своїм сонцем , дощем і бурею тримав у силі довгі роки , аби мої діти і їх діти жили і росли ! — Але внуки инші , як давно були , в них книжки , в них співанки инші . А дурна стара радуєси ними та будує Україну ; здуріла стара від внуків . Видурюют від неї гроші на театр та на книжки та тєгают стару коробку по читальнях , а вона вертає з ними додому та радуєси , як дівка . „ Мой , старий , каже , але аби ти видів , який козак наш Тома , у сивій кучмі , у синих гачах , а люди плещут єму в долоні , а він так говорит як у книжці , а сорочка горит на нім . Ей , якби ти си хоть раз подивив на них ! “ „ Я , кажу , старий , шоби си дивити на таке і не винен тому , шо ти з своїми внуками наново дівочиш . Але ти мені скажи , відки ти гроші маєш на кучми та на сине сукно , та на вогневі сорочки , бо ти така сліпа , як кертица , ти їм не вішила , відколи ти здуріла з тою Україною , то мені в мошенці все гроші хибуют . “ — Але внуки не п'ют , не гуляют і до коршми не йдут , а гудут , як бджола : Україна , Україна . Малий Кирило підходит мене , як дитину : „ Діду , діду , я прочитаю таке файне “ .
Indietro Pagina 36 di 39 Pagina 36 di 39 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
