Salta il testo dell’articolo
— Тогди був ґелт , де ті часи ? … Довго ще балакали і Василеві на хорий зуб лишили зо два келішки . — Та йдіт вже додому , та коли вас жінки зберут до церкви , і коли я вімету оте волосє , кінцкі гриви з білих коний … І вони виходили з хати зі спеченими обличчями , які сонце довгі роки пражило ; воно й тепер зараз увіссалося в них , та й вони його несли до своїх домів . ﹡ — Зараз буде біда , — казав Никола Максимові . — Та яка біда , а дітем від тебе зась ! — Та дітем зась , але стара . Вже чікає , аж очи відивила , аби мене чісати . — Сам си чіши . — А де ж би вона дала , вона ціпко любит полюванє робити в чупрі , та зараз занюхає , шо - м пив горівку . Та й казанє : Не маєш встиду , старий , ні від сонца , ні від людий . — То сховайси дес у стодолі . — То пропало , вона би мене з гребенем шукала до завтра . СКІН Як глуха осінь настала , як з ліса все листя обпало , як чорні ворони поле вкрили , та тогди до старого Леся прийшла смерть . Умирати би кождому , смерть не страшна , але довга лежа — ото мука . І Лесь мучився . Серед своєї муки він то западався в якийсь другий світ , то виринав з нього . А той другий світ був болючо дивний . І нічим Лесь не міг спертися тому світові , лишень одними очима . І тому він ними , блискучими , змученими , так ловився маленького каганця . В'язався очима , держався його і все мав страх , що повіки запруться , а він стрімголов у невидіний світ звалиться . Перед ним на землі сини і доньки покотом поснули , не могли тілько ночей не спати . Він держався каганця всею міццю і не давався смерті . Повіки великим тягарем зайшли понад очі . Він видить на подвір'ю багато малих дівчат , кожда в руці жмінку квіток тримає . Всі глядять ід могилі , смерти виглядають . Потім всі очі повертають на нього . Хмара очей , синіх і сивих і чорних . Та хмара пливе до його чола , гладить його і простужує … Продер очі , ймив жилу на шиї між пальці , бо голову з пліч скидала , і погадав : — Аді , це ангели перед смертев показуютси . А як він гадав , а каганець утік з - перед очей . Поле рівне , далеке , під сонцем спечене . Воно води просить , дрижить і усіляке зілля до себе клонить , аби з нього води напитися . Він оре на ниві і руками чепіг не може вдержати , бо палить його спрагнота у горлі . І волів палить , бо ротами вогку землю риють . Руки від чепіг відпадають , а він падає на ниву , а вона його на вуголь спалює … Каганець випровадив його з того світа . — І не раз та й не два я на поли без води погибав , у Бога все записано ! І знов запався . Поконець стола сидить його небіжка мама та й пісню співає . Потихо та сумно голос по хаті стелиться і до нього доходить . То та співанка , що мама йому маленькому співала . І він плаче і болить у серцю і долонями сльози ловить . А мама співає просто в його душу і всі муки там з тим співом ридають . Мама йде до дверей , за нею і спів іде і муки з душі .
Indietro Pagina 8 di 39 Pagina 8 di 39 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
