Salta il testo dell’articolo
Та й знов каганець показався . — Мама із того світа має прийти та й над своєв дитинов має заплакати . Таке Бог право їм відав . Ноги тріскали від студени , він хотів на них кожушанку накинути та й серед того очі йому згасли . Горлаті дзвони над ним дзвонять , крисами голови доторкають . Голова йому розскакується , зуби з рота вилітають . Дзвонові серця відриваються від них і падають йому на голову і ранять … Роззявив очі страшні і безпритомні . — Я помінив купити дзвін , аби по селу вогонь вістив , але роки були ціпко тісні та й я все не вітєкав . Прости мині , Господи милосерний . І на ́ ново скотився у пропасть . З гори , з височенної високости снопи ячмінні кербутом на нього падають . Падають і закидають його . Остина лізе в рот , у горло . Палить червоними іглами і вся коло серця сходиться і пече пекельним вогнем і ріже в саміське серце … Розвів очі вже мертві і безсвітні . — Мартинови не давали заробленого ячменю і той ячмінь мині смерть робит . Хотів крикнути на діти , аби Мартинові ячмінь віддали , але крик крізь горло не міг продертися , лиш гарячою смолою по тілі розходився . Вивалив чорний язик , запхав пальці в рот , аби голос з горла вивести . Але зуби кланцнули і заціпилися і пальці затисли . Повіки впали з громом . Вікна в хаті отворяються . До хати всотується біла плахта , всотується без кінця і міри . Ясно від неї , як від сонця . Плахта його уповиває , як маленьку дитину , вперед ноги , потім руки , плечі . Туго . Йому легонько , легонько . Потім залізає в голову і скобоче в мозок , всотується в кождий сустав і м'ягонько вистелює . А наконець горло обсотує все тугіше , все міцніше . Вітром довкола шиї облітає і обсотує , обсотує … ВІСТУНИ То будуть старі , бідні вдови або їх внуки або старі діди , що коло своїх дітей туляться і чують щодня , який вони тягар у хаті , або то будуть молоді жінки з малими дітьми , що їх чоловіки покинули і десь у великім місті за них забули . Вони будуть іти чередою в поле , минатимуть хрести , що тепер їх ніяка зелень не закриває , лишатимуть за собою блискучі , гладкі , стальові дороги і будуть розходитися по сивих монотонних стернях , діти будуть шукати колосся , а старі тамтогорічних ковіньок . І дід Михайло буде йти зі своїми внуками , з двома хлопчиками і з Оксаною , найстаршою між ними . Хлопці будуть , як лошачки , то перебігати діда , то лишатися далеко позаду , а Оксана буде все йти разом . Дід буде нести дрантиву , чорну верітку на плечах і буде покашлювати , Оксана буде мати в руці хліб для хлопців і для себе . То буде саме полудне , а дід буде все казати Оксані : — Це сонце , синку , вже з морозом . Будуть вони іти , іти , і зіпруться на одній ниві . Дід стане коло межі , Оксана піде серединою ниви , а хлопці почнуть шукати дуч по полю , керничок ясних і батіжків та ножиків загублених пастухами .
Indietro Pagina 9 di 39 Pagina 9 di 39 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
