Salta il testo dell’articolo
— Я не татарський хан , щоб тримати людей на присязі , як на шнурку , — гірко сказав він . — Ти вільна , тільки я в неволі . — Ні , Степане , — сказала Оксана й обняла його . — Ти ще ні слова мені не сказав у батьковій хаті , а моя душа вже була твоєю . Якщо я поїду , вона однаково зостанеться тут . Тоді Оксана сказала , що треба тікати всім разом : на Україну , у Польщу чи до Волощини . Але Степан сказав , що цар знайде свого боярина скрізь , а її родині буде лихо . В чужих краях вони так само будуть чужі люди під чужими порогами . А щоб там їм дали притулок , треба зрадити Москву . — Присяга , Оксано , велике діло , і цар не верне мені присяги так , як я вернув тобі . Надворі вже темніло , і десь у церкві тихо дзвонили . Вони сказали одне одному , що більше ніколи не будуть про це говорити . Степан попросив її заспівати , і Оксана почала стару пісню , але скоро замовкла . Вона сказала , що вже відвикла від співу , бо в грудях якось важко , і закашлялась . Тут увійшли мати й Ганна , а слуги внесли покупки з торгу . Ганна радісно показувала тканини на шубу і на нове вбрання до весілля . Оксана раптом стала дуже веселою і сказала , що завтра вони разом скуплять усю Москву . — Ну й потанцюю ж я в тебе на весіллі , нехай тутешні жінки подивляться ! — сказала вона Ганні . Вона заспівала весільну пісню дуже голосно , як співають у селі , і скочила на лаву , як дружки на весіллі . Степан зняв її з лави , а мати злякалась , що почують слуги . — Ну то що ? Бояриня гуляє ! — засміялась Оксана й закружляла Ганну по кімнаті . — Гуляй , гуляй , господине , нехай наша журба згине ! Її сміх поволі перейшов у тяжкий кашель , і Степан із жахом кинувся до неї . X . Добраніч , сонечко Був теплий вечір , і мати з двома служницями повільно звели Оксану сходами в садок . Вона була в простій широкій сукні , а голову мала пов’язану шовковою хусткою , як у них удома . Оксана тяжко хворіла , і очі в неї запали , але дуже блищали , а на щоках горів хворобливий рум’янець . Служниці посадили її в зеленій альтанці на м’які подушки й пішли . Мати спитала , чи тут їй легше дихати на волі . — На волі ? … — тихо сказала Оксана й лягла . Вона сказала , що боїться спати , бо їй сняться страшні сни . Колись у батька їй щоночі снилось , що вона літає , а тут не снилось жодного разу . Мати сказала , що люди літають уві сні , поки ростуть , а дорослим таке вже не сниться . Вона сіла поруч і почала молитись , перебираючи бурштинові чотки , і Оксана заснула . У садок вийшов Степан , і мати тихо відвела його набік , щоб спитати , що сказав лікар - німець . — Каже , що в Бога все можливо . Мати думала , що Оксану хтось наврочив на Ганниному весіллі , але Степан сказав , що хвороба почалась ще раніше . Лікар назвав її тугою за рідним краєм . Він сказав , що Оксана могла б одужати , якби її повезли на Україну . Степан хотів просити в царя дозволу поїхати до тестя в гості . Він скаже , що хоче повезти хвору жінку до Києва , щоб вона помолилась у печерах . Мати похвалила його за цю думку й пішла варити зілля на ніч .
Indietro Pagina 9 di 10 Pagina 9 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
