Salta il testo dell’articolo
III . Вечір у садку У садку темніло . Оксана поливала квіти й тихо співала веснянку . Раптом хтось виліз із вікна на ганок , легко скочив на землю й підійшов до неї . Оксана так злякалась , що впустила кухоль на траву . — Ой лихо , хто це ? — Панночко , це я , Степан , — сказав гість . — Не гнівайся на мене , бо ти сама мене причарувала своїм співом , як соловейко . — Боярине , навіщо ці слова , коли мені не годиться їх слухати ? — гордо спитала Оксана . Вона хотіла піти , але Степан схопив її за руку . Дівчина вирвала руку й розсердилась ще більше . — Що це за звичай ? Я не холопка з твоєї вотчини ! Степан ураз знітився . Він не хотів її образити , бо вона , звісно , вільна дівчина . Яке їй діло , що він поїде на чужину з розбитим серцем ? Хто він для неї , як не чужинець , заволока , як його тут усі називають ? Завтра вона про нього вже й не згадає . — Хіба ти завтра їдеш ? — тихо спитала Оксана , і очі в неї опустились . — А що мені тут робити , тільки муляти тобі очі ? — Виходить , ніби я тебе виганяю , а я ж тобі ще ні слова не сказала . Оксана зривала листочки з вишні й м’яла їх у пальцях , бо не знала , куди подіти руки . Вона сказала , що знає інших паничів роками , але такого від них ніколи не чула . Степан сказав , що ті паничі без журби гуляють садками . Вони вибирають собі квітку для забави . Вони не поспішають і чекають , поки та квітка краще розцвіте . А він як в’язень , якого випустили з темниці лише на коротку годину . Він не має часу чекати . Для нього ця квітка не забава , а образ волі й рідного краю . — Ти ніби думаєш , що в мене нема ні серця , ні душі , — сказала Оксана , і в її голосі задзвеніли сльози . Степан знову взяв її за руку , і цього разу вона не вирвалась . — Оксано , зоре моя , я не можу тебе зректися ! Скажи мені одне слово , ти любиш мене ? — Хіба я стояла б тут із тобою , якби не любила ? — прошепотіла вона й сховала обличчя в нього на грудях . Степан сказав , що завтра пришле до неї старостів . Чи прийме їх батько ? Оксана сказала , що батько його дуже вподобав , і мати теж . Тоді Степан став сумний . Що ж він дасть їй на чужині замість рідного краю ? Тільки своє вірне кохання , більше в нього нічого нема . — Не думай , що я пуста панянка , яка знає тільки танці та жарти , — серйозно сказала Оксана . — Ці тяжкі часи і дівчат навчили думати . Буває , лицарі вертаються з походу й кличуть нас до танцю , а мені здається , що рука лицаря вся червона від крові . Від братньої крові , розумієш ? Я ніколи не взяла б персня з такої руки . Вона погладила його руку й тихо додала , що ця рука чиста . Потім Оксана спитала , чи не прийме її погано його мати . Степан засміявся . Мати буде рада , бо батько перед смертю хотів , щоб син узяв жінку з рідного краю . Тільки в піснях свекрухи бувають люті . А його мати стане їй за рідну . Він сказав , що вони зів’ють собі тепле гніздечко навіть у Москві , і в їхній хатині не буде нічого чужого .
Indietro Pagina 3 di 10 Pagina 3 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
