Salta il testo dell’articolo
VII . Таємна супліка Минуло кілька років , і одного дня Степан привів гостя в далеку кімнатку нагорі . Це був козак з України , який приїхав до Москви з важливою справою . Степан оглянув сіни , замкнув двері , зачинив вікна , і вони сіли подалі від дверей . — Тут безпечніше , пане - брате , але говори тихо , бо можуть почути слуги , — сказав він . Гість розповів , що на Україні царські воєводи чинять великі кривди й нікому не дають жити . Вони весь час нагадують козакам про присягу цареві , а самі давно забули Бога . Козаки не хочуть ламати присяги , але нехай же цар оборонить їх від тієї зграї . — Нехай би цар послав воєводою когось із наших , хоч би й тебе , — сказав гість . — Нас не пошлють , бо нам не вірять , — сумно сказав Степан . — Тут , перед очима , ми ніби в ласці , але надовго нас із Москви не пустять . — Тоді не дивуйтеся , якщо ми підемо до Дорошенка ! Степан махнув рукою , ніби хотів закрити гостеві рота , і гість схаменувся . Він сказав , що це слово вирвалось у нього з досади , бо найгірше те , що козакам зовсім не вірять . Він розповів про свого родича Черненка , на якого хтось набрехав воєводі . Нібито той послав листа в Чигирин , до Дорошенка , і за це його мало не вбили . Жінка Черненка довго плакала й валялась у воєводи в ногах . — Є така приказка , брате : « Москва сльозам не вірить » , — гірко всміхнувся Степан . — Щира правда , тоді помогли тільки гроші . Потім гість присунувся ближче й почав шептати . Дівчата з братства , де колись була Оксана , пошили корогву й таємно послали її в Чигирин . А відвіз її сам Іван , Оксанин брат , і про це ще ніхто не знає . Якби про це дізнались , було б страшно навіть подумати , що буде . Степан довго мовчав і смикав кінець свого пояса , а гість спитав , чи нема надії на поміч від царя . Степан сказав , що спробує , бо скоро буде в царя на малій бесіді . Коли цар вип’є , він любить слухати « черкаські » пісні та жарти , а часом звелить і тропака станцювати . — Хіба ти в нього блазень ? — спитав гість . — Знаєш , як кажуть : скачи , враже , як пан скаже . Я ладен хоч на голові ходити , аби чогось добитися для України . Гість дав йому папір із печатками , загорнений у хустку . Це була супліка , тобто прохання козаків до царя . Він сказав , що коли супліка буде марна , то не минути братньої крові . Вони обнялись на прощання , і гість пішов . VIII . Лист від подруги Щойно гість вийшов , у кімнату швидко увійшла Оксана й сказала , що всюди шукає Степана . Їй треба було з ним порадитись , бо Яхненко привіз їй листа від подруги з братства . — Де лист ? Його треба спалити ! — Бог з тобою , чому спалити ? Вона просить , щоб я послала їй трохи грошей , бо в неї якась пильна потреба . — Не посилай , боронь Боже ! Оксана не думала , що чоловік такий скупий , і сказала , що пошле гроші зі свого посагу . Тоді Степан нахилився до неї й зашептав , що її подруги збирають поміч для Дорошенка . Оксана помовчала , а потім якось дивно всміхнулась і сказала , що , може , так і треба . — Схаменися ! — сказав Степан . — Ти ж так боялась братньої крові , а це найгірша війна , де брат іде на брата . Дорошенко привів на Україну татар і платить їм нашими людьми , яких вони женуть у неволю . Оксана сіла на лаву , ніби в неї зовсім не стало сили . — Скрізь горе , куди не глянь , бо татари там , і татари тут . — Що ти кажеш , які татари тут ?
Indietro Pagina 7 di 10 Pagina 7 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
