Salta il testo dell’articolo
— А хіба я тут не сиджу в неволі , як у татарському полоні ? А ти хіба не падаєш у ноги своєму панові , як перед ханом ? Тут палі , батоги , людей продають , то чим не татари ? — Тут віра християнська . — Тільки ж віра , та й то в церкві я службу не впізнаю , бо співають якось по - чужому . Ой , яка ж мені осоружна ця Москва ! Вона схилилась головою на стіл , а Степан сумно стояв над нею . Він сказав , що це знав і ще вдома казав їй , що не зможе нічого дати їй на чужині . Тоді Оксана кинулась до нього . — Ні , коханий , це я недобра , бо я ж знаю , що ти страждаєш найбільше , а я ще завдаю тобі жалю . Скажи , чи довго нам ще так мучитися ? — Бог знає , серденько , — сказав Степан . — Коли на Україні стане тихіше , я попрошу царя пустити нас у гості до твоїх . А тепер не можна , бо я маю нести цареві супліку від наших людей . Тепер нам треба стерегтися так , щоб і муха носа не підточила . — Як же ще більше стерегтися , коли ми й так ніби в піч замуровані ? Степан попросив її не писати подрузі навіть листа , бо якщо лист перехоплять , Оксану можуть узяти на допит . Він попросив не приймати в домі Яхненка , бо за ним ходять царські шпиги . А ще краще поки що зовсім не писати рідним , а надто Іванові , бо той лізе в небезпечні справи . — До рідного брата не писати ? — спитала Оксана , і в неї на очах стали сльози . — Це ж не навіки , рибонько , а тільки поки все втихне . — Гаразд , нікому не писатиму , — сказала Оксана рівним , порожнім голосом . — Ти маєш рацію , бо навіщо писати ? Степан опустив руки , а Оксана повільно вийшла з кімнати й навіть не глянула на нього . IX . Квітка в темниці Оксана сиділа в теремі за кроснами й вишивала , але руки в неї були ліниві й мляві . Степан увійшов і сів поруч , бо голова в нього боліла після нічної бесіди в царя . Він пізно встав , бо тільки на світанку вернувся додому . — Було весело ? — спитала Оксана , не підводячи очей від шиття . — Де там , ніхто не сміє сказати щирого слова , а п’ють , поки не нап’ються , і тоді сваряться . — А як твоя супліка ? — Цар сказав : « Прочитаємо , подумаємо » , а таке ми вже чули не раз . Вони помовчали , і голка випала з рук Оксани . Степан попросив , щоб вона хоч щось розповіла , бо йому так сумно , що й жити не хочеться . — Що ж я розповім , коли я нічого не бачу й не чую ? Вчора вишила червону квітку , сьогодні синю , то хіба тобі це цікаво ? Степан спитав , чи не скривдив її хтось , мати чи Ганна , але Оксана сказала , що вони до неї як рідні . Ганна скоро вийде заміж , і разом вони шиють їй посаг . Оксана не любить лузати насіння , як Ганна , а руки й очі треба ж чимось зайняти . Раптом вона гірко заплакала . — Степане , хіба ти не бачиш ? Я гину , в’яну , я не можу так жити ! — Правда , не ростуть квітки в темниці , — тихо сказав Степан . Він довго ходив по кімнаті , а потім став перед нею й сказав , що загубив її долю . Він не хоче більше її мучити і готовий пустити її до батька , а сам залишиться тут , бо для нього вороття нема .
Indietro Pagina 8 di 10 Pagina 8 di 10 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
