Salta il testo dell’articolo
VIII . Розмова в парку Цього разу вона не втекла , а мовчки подала йому руку в чорній нитяній рукавичці . — Сядьте біля мене , — тихо сказала вона . — То ось як ми з вами зустрілися , — ледве вимовив Євгеній . — Як вам жилося всі ці роки ? — Я був тяжко хворий , бо ніяк не міг вас забути . Регіна довго дивилася на нього , а потім заговорила спокійно і тихо . — Я дещо чула про вашу роботу , а про решту сама здогадуюся . Ви працюєте для людей , ідете вгору і ведете інших за собою , правда ? Знаєте , Геню , того дня у Львові , коли тітка побачила нас разом , я зрозуміла , що більше вас не побачу . Уночі я впала на коліна перед іконою і довго молилася зі сльозами . Я просила Матір Божу : якщо я не можу бути йому дружиною , нехай мій образ веде його до всього доброго і чесного . І тепер я бачу , що мої молитви не пропали марно . У Євгенія на очах виступили сльози , і він схопив її холодні руки . — Регіно , я знаю , як ви живете в тому домі , бо ваш чоловік сам мені все розповів . Ви не можете далі жити з цією людиною ! Залиште його , бо ми ще не старі , а кохання може загоїти всі наші рани . Ви вірите мені ? Регіна зблідла і відвернула від нього обличчя . — Не говоріть так , Геню , бо між нами могила , і я для вас давно мертва . — Нас ділить не могила , а пусте слово , і досить одного сміливого кроку ! Але Регіна раптом устала з лавки , і її обличчя стало холодним і гнівним . — Ви нічого не розумієте в моєму житті , — сказала вона . — Прощайте . І вона пішла алеєю , не обертаючись , а Євгеній лишився сидіти сам . Ніхто з них не бачив , що за парканом стояв сторож Баран і дивився на них крізь щілину . Того ж вечора він усе розповів своєму господареві . Кожен сторож у домах Вагмана мусив щотижня приносити йому всі новини з дому і з вулиці . Це була маленька таємна поліція хитрого лихваря . IX . Дорога в Гумниська Була пізня осінь , і сірий туман лежав на полях , на селах і на дорогах . Євгеній їхав у бричці до містечка Гумниська , де мав кілька справ у суді . Рудий візник Берко неквапом поганяв своїх коників , а Євгеній сидів , загорнувшись у теплий плащ . Йому було сумно , і сірий осінній світ добре пасував до його душі . Перед селом Бабинці він зустрів місцевого панотця , отця Зварича , який ішов із цвинтаря разом із селянами . — Що , у вас був похорон ? — спитав Євгеній . — Був похорон , і такого ви ще , певно , не бачили , — сумно відповів панотець . — Ми поховали сім дітей за один день . — Невже в селі якась пошесть ? — Гірше , ніж пошесть , бо до нас приїхав повітовий лікар щепити дітей від віспи . Він щепив поганою вакциною , і замість віспи діти дістали гангрену . Сім уже померло , а п’ятеро ще лежать хворі . Один старий селянин витер очі рукавом і тихо заплакав . — Мій хлопчик мав три роки , пане , і був у мене єдиний , як золото . Отець Зварич був простий тихий чоловік , рано овдовів і жив сам . Він не любив політики , але допомагав селянам , чим тільки міг . Він знав різні ремесла , тримав бджіл і садив сади . Жив він майже так само , як його парафіяни . Того вечора Євгеній довго сидів у нього , і вони говорили про сільське життя і про людську біду .
Indietro Pagina 7 di 13 Pagina 7 di 13 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
