Salta il testo dell’articolo
Не було його на другий і на третій день . Навіть на суд Роман не ставився , а післав замість себе лисого Мордка . Гроші , звичайно , присуджено з Семена , а що Семен не мав чим заплатити , то продали три морги родючої землі , купленої від пана Янковського . Ніхто ж , як брат рідний , і купив тую землю . « Дурний впустить , розумний підійме » — як каже Роман . * * * І знов перед Семеном чорне , пооране поле з ярами та видолинками , ще чорнішими , ще сумнішими . І знову Семен наймит , орючи панську ниву , погукує на чужі воли . Осіннє сонце сідає за горою , на обрії стає червоно , як у горні , білий туман котиться ярами та видолинками … Семенові байдуже , що сідає сонце , що з ярів виступає ніч , несучи спочинок усім трудящим . Він , як і зраня , щиро налягає на плуга , рівно крає чорну землю скибу за скибою … — Не журись , Семене , — гукає на нього погонич : — бач , як сонечко тягне за наймитом , поспішаючись на спочинок … О , ще вершечок жевріє … ще скалочка … ще одна мить — і край роботі … ДЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРА ОПОВІДАННЯ I ПЕРШИЙ ГРІМ Замфір Нерон , ставний тридцятилітній молдуван , допив з глиняного глечика решту вина і встав зза столу . З усмішкою задоволення від святного обіду , що грала на червоному , зогрітому стравою та вином обличчю , він звернувся до жінки : — Порайся швидше , Маріоро , бо поїдемо на виноградник , а я тим часом запряжу коні . — Добре , — відповіла молодиця , поправляючи широке мідяне наруччя , що саме розщібнулося на її темній , немов спижовій , руці . Але не встигла вона ще защібнути наруччя , як почула , що круглий , на піваршина заввишки стіл — « мас » — звалився їй на коліна , а посуда з брязкотом розкотилася по сінях , де задля хатньої духоти звичайно обідають улітку молдувани . — Помалу ви , потерчата ! — скрикнула налякана Маріора , притримуючи стіл рукою . Винуватці тої катастрофи — два хлопчики літ семи - восьми та п'ятиліток дівчинка — наче не чули сердитого материного поклику . З іскрами радости в чорних оченятах , з веселим покриком : « їдем , їдем , на виноградник їдем ! » — вони зірвалися зза столу та покопотіли за батьком до стайні , вимахуючи недоїденими грудками мамалиги . — Це кара Божа , ті діти ! — вибухнула Маріора , збираючи розкидану по сінях посуду . — Ви не їсте , мош - Діма ? — раптом звернулась вона до сивого , аж білого діда , чоловікового батька , що сидів за столом , непритомно осміхаючись сивими мутними очима . — Ні , спасибі , я наївся , — тихо відповів мош - Діма , піднімаючи з долівки перекинутого глечика . Молодиця заметушилась : позбирала посуду , внесла до хати решту мамалиги , витерла триногий мас та поставила його боком під стіну . Її повільні рухи , землистого кольору обличчя , опущені додолу кутики уст свідчили про перевтому , а зігнутий , наче під важким гнітом , стан робив цю двадцятип'ятилітню жінку старою бабою . Тільки чорні з поволокою , оріентальні очі блищали вогнем під тонкими зведеними докупи бровами , говорили про цілі скарби затаєної нервової сили . Зробивши в хаті лад , Маріора перед дзеркалом обсмикнула рівні широкі рукави тонкої бомбакової сорочки , що за кожним рухом відкривали її спижові руки з мідяними та скляними наруччями , поправила здоровий золотий дукач на шиї та глянула на свою коротеньку корсетку з шнуровицями , наче міркуючи , чи не треба взяти чого теплішого в дорогу . Але червцеве сонце , снопом цілим глянувши у заґратоване вікно , пригадало їй , що надворі спека , а на тій спеці чекає певне на неї чоловік з запряженими кіньми . Маріора вийшла з хати .
Indietro Pagina 22 di 49 Pagina 22 di 49 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
