Salta il testo dell’articolo
I . Троє друзів Це було в Києві влітку , після кінця навчання . Троє хлопців з однієї школи вирушили тоді в далеку мандрівку . Перший був Валер'ян Ліщина , син учителя , якого в школі всі звали Валя . Йому було чотирнадцять років . Він був невисокий і худий , з гострим носом і довгим чубом , як у професора . Проте ходив Валя дуже гордо , з великим портфелем під рукою , бо був редактором шкільної стінної газети . Другий був Вітя Барановський , син робітника з трамвая . У кишенях у нього завжди були лампочки , дроти й цвяхи . Учився Вітя погано , і дівчата сердито звали його « Вітька - босяк » . Але на шкільних святах без Віті не могли нічого зробити , бо він був і столяр , і слюсар , і електрик . Йому було п'ятнадцять чи шістнадцять років . Третій був Кость Ясінський , біженець із Холмщини , який жив у дитячому будинку . Документів у нього не було , і скільки йому років , не знав ніхто : може , п'ятнадцять , а може , сімнадцять . Він був високий , стрункий і охайний , тихий і добрий , і добре вчився . Смішне в ньому було тільки одне : він дуже любив дівчат , писав вірші в товстий зошит і читав їх дівчатам . Найбільше Костеві подобалася Настя Бондар , сільська дівчина з їхньої школи , яка носила на руці простий олив'яний перстень . Колись на перерві Кость підійшов до неї й тихо сказав : — Насте , дай мені поносити твого перстеника . Настя глянула на перстень і засміялася : — Який швидкий ! Так одразу тобі й дай ? Потім вона нахилилася до нього й тихо сказала : — Зароби ! — і швидко пішла геть . Настя з братом Василем жили в Києві тільки під час навчання , а влітку поверталися додому , в село на Полтавщині . Василь був спокійний , добрий хлопець . Він завжди піднімав з підлоги шматок хліба , бо в селі хліб шанували . Того вечора над Києвом стояла страшна спека , і всюди були пил і дим . Валя повільно йшов до кіно , коли раптом хтось ударив його по плечу . — Здоров , Валю ! Це був Вітя , і друзі дуже зраділи , бо давно не бачилися . — Ну що , ваша екскурсія так і не вийшла ? — спитав Вітя . — Де там ! — сумно відповів Валя . — Один не може , другого не пускають , і все розвалилося . Раптом очі в нього заблищали , і він ударив друга по плечу : — Вітько , скільки ще в нас канікул ? — Ще більше місяця , а що ? — Давай підемо вдвох у мандрівку ! Що ми побачимо тут , у Києві ? А там ліс , поле й пригоди ! Вітя трохи подумав і хитро всміхнувся : — Хіба от що : махнімо в гості до Бондарів на Полтавщину . У них , кажуть , є пасіка , то хоч меду наїмося . — А справді ! — плеснув у долоні Валя . — Вони ж нас колись кликали в гості ! Але де саме живуть Бондарі , ніхто з них точно не знав . Тоді Вітя згадав , що їхню адресу записував собі Кость , і хлопці побігли до нього в дитячий будинок . Кость уже спав надворі на траві . Його розбудили , і він довго не міг зрозуміти , чого від нього хочуть . — До Бондарів ? На Полтавщину ? — нарешті спитав він . — За двісті верст ? Пішки ? — Пішки , а що нам ! Кость раптом засміявся так голосно , що луна пішла ярами , а потім покотився з гори вниз , як мала дитина . Друзі чекали й сміялися , поки він нарешті не виліз нагору й не сказав : — Згода , я йду з вами ! Хлопці вирішили вирушати завтра вранці .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
