Salta il testo dell’articolo
II . Дорога На траві ще лежала роса , а хлопці вже йшли шляхом за Дарницею . Кость ніс на плечах торбу з хлібом , а Валя ніс свій великий портфель . У Віті в кишені був старий наган , на випадок , якщо в дорозі нападуть бандити . — Прощавай , Києве ! — кричали вони й кланялися місту . — Невже ми справді йдемо ? — не вірив Кость . Перед ними відкрився широкий степ , де хліб у полі був зелений , срібний і золотий . Від вітру по ньому бігли хвилі , як на морі , і хлопцям було водночас і радісно , і трохи страшно . Вони йшли повільно , рвали квіти й колоски . Біля білого поля гречки Валя ліг на землю , приклав вухо й довго слухав . — Чуєте ? Гречка гуде , хоча вітру зовсім немає ! — Це бджоли збирають мед , — тихо сказав Кость . Усім одразу запахло медом . Хлопці сиділи на межі й говорили про бджіл і про пасіку , бо йти далі не хотілося . А сонце тим часом тихо сховалося за поле . Стало темно й холодно , і хлопці побігли до села по вузькій дорозі . Раптом вони відчули , що йдуть по м'якій землі , по чиїхось грядках . — Хлопці , люди подумають , що ми злодії ! — злякався Кость . — Давайте заспіваємо , — порадив Валя , — тоді всі зрозуміють , що ми не бандити . Вони заспівали тремтячими голосами , але тут у селі загавкав собака , за ним другий і третій . Хлопці так злякалися , що побігли назад через поле . Зупинилися вони аж тоді , коли собак уже не було чути . У темряві перед ними стояв старий вітряк , схожий на великого жука з чотирма ногами . — Тут ми й переночуємо , — сказав Кость . — Я тут ночувати не буду ! — сердився Вітя . — Завтра я йду додому . — Добре , повернемося , але тільки завтра , коли буде світло , — сказав Кость . Вони мовчки лягли під вітряком і скоро заснули . Уранці першим прокинувся Кость і побачив біля себе синю волошку . Навколо був ясний золотий день , унизу , у вербах , стояло гарне село , а далі лежали безкраї поля . Кость подивився на друзів і тихо сказав : — Ходімо , хлопці , далі . Ми вже стільки пройшли , що вертатися буде соромно . Після цього ніхто більше не говорив про дорогу додому . III . Де той Липовий Кут ? Вони йшли день , другий і третій . У полях уже косили жито , починалися жнива , а сонце пекло так , що ноги боліли й по спині тік піт . — Чи далеко до Липового Куту ? — питали хлопці в кожному селі . — Не знаємо й ніколи не чули , — відповідали їм люди . Однієї ночі вони спали в маленькій сільській школі , де було всього чотири парти . Молода вчителька в червоній хустці дала їм гарячого чаю й соломи для постелі . Хлопці лягли на солому й почали згадувати Бондарів . — От здивуються Василь і Настя , коли нас побачать ! — А я нарешті доберуся до їхнього меду , — сказав Вітя й одразу заснув . Але через хвилину він раптом схопився й почав махати руками . — Вітю , що з тобою ? — Приснилося , що мене обсіли бджоли ! — сердито відповів він , і всі засміялися . А Костеві тієї ночі приснилася Настя , яка бігла до нього й кричала : « Із Києва ? Пішки ? » Минуло шість днів , а може , сім , бо хлопці вже й не пам'ятали . Ніхто в селах не знав , де той Липовий Кут , і Вітя почав бурчати :
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
