Salta il testo dell’articolo
VIII . У чужих людях Скоро в селі всі говорили , що з Києва приїхали школярі допомагати бідним людям . Одні казали , що їх десять , а інші казали , що тридцять . У неділю до Бондарів прийшов старий чоловік і сказав : — У нас із жінкою немає дітей , а жінка весь час хворіє . Дайте нам хлопця на кілька днів , а я заплачу . — Я піду до вас , — одразу погодився Кость . Потім прийшов дід Маркіян і попросив когось стерегти його сад , а сам уже дивився на Валю . Валя теж одразу погодився . Увечері приходили й інші люди . Наступного дня хлопці розійшлися по селу . Старі люди скрізь хвалили Костя : « Такий добрий і роботящий , кращий , ніж рідний син ! » Про Валю й діда Маркіяна люди казали , що старий і малий завжди ходять разом . Але , казали вони , говорять ці двоє більше , ніж працюють . А Вітю скоро знало все село , бо він ніде довго не сидів . Сьогодні він їхав на возі , завтра скакав на чужому коні . У суботу ввечері всі зібралися в Бондарів . Кость сидів із Настею на перелазі й хвалився : — Мої господарі такі хороші , як рідні , і вже навчили мене косити . А ти , Насте , так і не дала мені перстеника . Прийшов Валя й почав захоплено розповідати про діда : — Він знає всі трави й ліки , знає історію України і читає напам'ять Шевченка ! Не було тільки Віті , але нарешті його знайшли біля хати . Він сидів , низько опустивши голову , і плакав . — Вітю , що з тобою ? — Ніхто мене не любить , бо я сирота , — плакав Вітя . — Як сирота ? У тебе ж є і тато , і мама ! Тоді Кость нахилився до нього й понюхав . — Та він п'яний , від нього самогоном пахне ! Усі засміялися , бо Вітя справді був п'яний . Мабуть , хтось почастував його на обжинках . — Годі сміятися ! — сердито сказала Настя й допомогла йому встати . — Настуню , ти одна мене розумієш , — сказав Вітя . — Тільки не люби отого носатого поета ! — і він показав на Костя . Потім він раптом спитав : — Насте , ти мене любиш ? — Ну , люблю , — засміялася Настя . Тоді Вітя поцілував її в щоку , а Костеві показав дулю , і всі реготали . Уночі Віті було погано , і Настя доглядала його , як сестра : давала йому воду й гладила по голові . Кость довго дивився на це й не спав , а потім устав і почав одягатися . — Куди ти , Костю ? — спитала Настя . — До господаря , бо мені тут нема чого робити , — гостро відповів він і пішов . IX . Вірш і зозуля Уранці Віті було дуже соромно , і спочатку він хотів тихо втекти в Київ . Але потім він згадав Настю , і на серці стало тепло . « Я її поцілував ! — думав він . — А що , як я її покохаю , не так , як Кость , а назавжди ? А потім одружуся ! » Вітя вирішив написати для Насті вірш , кращий , ніж у Костя . Він узяв Валин зошит і олівець і пішов у поле , де відразу написав перші рядки : Поки тебе я не бачив , Я щасливий був … Тепер моє серце плаче … А далі не виходило , бо заважали мухи й пекло сонце . Потім повз нього їхав знайомий дядько з повним возом снопів .
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
