Salta il testo dell’articolo
VI . Гуральня Узимку випав великий сніг . Андрій радо розчищав лопатою стежку від порога до воріт , бо це була хоч якась робота , а в хаті жив тільки голод . Багато сталося за цю зиму . Одразу після Різдва Прокіп таки прислав старостів до Гафійки , але дівчина відмовила , і ніхто не зміг її переконати . Маланка плакала від злості . А Прокіп незабаром засватав іншу дівчину , Марію . — Здоров , фабриканте ! — почувся біля воріт знайомий голос Хоми . — Ставиш пиво ? Скажу тобі новину : панич Льольо ставить гуральню . Зі старої фабрики зроблять гуральню , щоб гнати горілку , а ще він збудує собі там великий дім . Андрій не повірив . Але Хома тільки махнув рукою і сказав кидати лопату та йти за ним . Андрій кинув лопату в сніг і побіг слідом , хоч Маланка кричала йому щось від порога . Біля руїн справді було повно людей і саней , які привезли колоди , дошки й червону цеглу . Андрій бігав від саней до саней , торкав руками дерево і стукав по цеглі , а перед прикажчиком довго стояв без шапки . — Буде ? — спитав він Хому з радісною усмішкою . — Буде , — відповів Хома , але в його очах світилася злість . — Чого радієш ? Думаєш , вони горілку гнатимуть ? Вони кров із тебе гнатимуть , а не горілку ! Комусь виросте живіт вище носа , а тобі горб . Я б усе це розвалив і зрівняв із землею , щоб і пам'яті не лишилося ! Андрій злякано дивився на Хому і не розумів , що він таке каже , адже людям треба з чогось жити . Маланка спершу не вірила . Але потім вона сама пішла до панича Льольо , бо колись служила в цій родині й бачила , як він ріс . Вона довго кашляла на кухні , поки він вийшов , і панич трохи посміявся зі старої , але Андрія найняв помічником прикажчика . Настали кращі часи . У печі щодня горів вогонь , у хаті пахло борщем . Маланка з повагою слухала , як Андрій увечері розповідав , скільки привезли цегли і як без нього прикажчик нічого не може зробити . Вона навіть забула свої мрії про землю , а вузлики з насінням , які довго висіли під образами , винесла в комору . Нарешті , десь після зелених свят , над колишньою фабрикою задимів високий комин , і над селом пролунав гудок . — Чуєш , Маланко ? — крикнув Андрій , увесь сяючи . — Це тобі не земля , яку буцімто будуть ділити , це гуральня ! Маланка тільки зітхнула і глянула на свої чорні сухі руки , які просили іншої праці . А того ж вечора Андрій пішов на нічну зміну . VII . Прокіп і листочки Після весілля Прокіп дуже змінився . У нього виросла борода , і говорив він тепер спокійно та поважно , наче старший чоловік . Він часто приходив до Гафійки й приносив їй книжки з міста . — Найбільше лютує на мене Підпара , — розповідав він . — На сході кричав , що таких , як Кандзюба , треба в Сибір , бо я читаю бідним людям газети й книжки . — А Марія як ? — тихо спитала Гафійка . — Марія як Марія , їй аби людей послухати та й своє докинути . Мені потрібен був товариш , але ти не схотіла . А ти все чекаєш Гущу ?
Indietro Pagina 6 di 11 Pagina 6 di 11 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
