Salta il testo dell’articolo
I . Іменини під дубом Ця історія сталася на Поділлі двісті років тому , коли там жив справжній Устим Кармелюк . Він народився 1787 року в бідній селянській родині . У ті часи селяни були кріпаками : вони працювали на пана й не мали волі . Кармелюк утік від пана й багато років жив у лісах . Він забирав гроші в багатих панів і віддавав їх бідним людям . Його не раз ловили й засилали в Сибір , але він знову тікав додому . У 1835 році його вбили , а люди й досі співають про нього пісні . Одного літнього дня в лісі під старим дубом стояв довгий стіл , а на ньому були дорогі тарілки , хліб , м’ясо й вино . За столом сидів отаман Кармелюк , а навколо нього сиділи гості , селяни з навколишніх сіл . Поруч стояли кілька його хлопців зі зброєю . Того дня отаман святкував свої іменини . — За ваше здоров’я , отамане ! — казали гості й піднімали чарки . — Хай живе наш отаман бідним людям на радість , а панам на страх ! — Спасибі вам , дорогі гості , що не побоялися сісти за стіл із розбійником , — відповів Кармелюк . Із лісу вийшли чоловік , жінка й маленький хлопчик у святковому одязі . Жінка поклала на стіл велику паляницю й привітала отамана з іменинами . Кармелюк запросив їх сідати , а потім подивився на хлопчика й повеселішав . — Ну що , хлопче , не заболіли в тебе ніжки , поки ти сюди йшов ? — Де там ! — сказав батько . — Усю дорогу стрибав , як молоде лоша . Мати розповіла , що малий цілий тиждень просив узяти його до Кармелюка в гості . А батько хотів , щоб син побачив отамана на власні очі й пам’ятав його , коли виросте . Тут хлопчик щось тихо шепнув матері на вухо , і вона засміялася . — Він питає , де ж у дяді Кармелюка крила ! Гості теж сміялися , бо люди справді казали , що отаман літає , як птах . Кармелюк покликав хлопчика до себе , погладив його по голові й дав йому гроші на гостинець . — Тепер не забудеш , як виростеш , того Кармелюка , що літав по світу на крилах ? Хлопчик поцілував йому руку й радісно побіг до матері . А отаман раптом замовк , заплющив очі й низько опустив голову . Гості знали , що десь у нього є жінка й діти , але він не може їх бачити . — Не журіться , отамане , — сказали вони . — Добрі люди не залишать ваших дітей без долі . Кармелюк підняв голову й тихо заспівав рядок зі старої пісні : « Маю жінку , маю діти , та я ж їх не бачу » . Потім він усміхнувся . — Пробачте , мої гості , що я засмутив вас у такий веселий день . Скажу вам правду : якби не люди , я давно загинув би з туги . Він налив гостям вина й почав співати веселої пісні , і всі радо співали разом з ним . II . Облава Раптом із лісу швидко вийшов один із хлопців отамана й щось тихо йому розповів . Кармелюк нахмурив брови , а гості мовчки дивилися на них і почали хвилюватися . — Ну от , не дадуть нам спокійно погуляти ! — сказав отаман , коли знову підійшов до столу . — Мої дорогі гості , пан Стась вислав на мене облаву . Але в облаві йдуть люди з Макитринець , а там багато наших , тому я думаю , що нічого в них не вийде . А хто боїться , той може йти додому , я нікого не тримаю .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
