Salta il testo dell’articolo
— Усе добре , отамане , — тихо відповів візник . — Замки з воріт зняті , варта чекає тільки знаку , щоб розбігтися . Тільки біля будинку кілька людей можуть битися . — Зв’яжіть їх ! Іди , випускай хлопців , але без мене нічого не починайте . Тут двері відчинилися , і зайшла панна Ромця . Гість спокійно сказав візникові , щоб той нагодував коні , і візник пішов . — Скажіть , ви часом не поет ? — спитала панна . — Я бачу це по ваших очах . Кажуть , у Кармелюка такий погляд , що хто раз його побачить , ніколи не забуде . Знаєте , мені сьогодні сумно . Ми так чекали на Кармелюка , а він не прийшов . — А що б ви зробили , якби зараз відчинилися двері й увійшов … — почав гість . Але тут у підвал зайшов пан Душечка з чашкою кави , і розмова скінчилася . VIII . Пісня про Кармелюка Скоро всі знову зібралися в підвалі , і служниця принесла каву . Пані Люба розповіла гостеві , що тепер усюди говорять тільки про Кармелюка : і в церкві , і на ярмарку , і в корчмі . Навіть пісню про нього співають , і кажуть , що він сам її склав . — Пан Олізар чудово співає цю пісню , — сказала панна Ромця . — Наш пан Олізар небезпечна людина , — пожартувала пані Люба . — Кажуть , він таємний друг Кармелюка . — Це вдвічі цікаво , — сказав гість . — Ви мусите заспівати , пане . Стась зачинив двері , щоб слуги не слухали , і Олізар заспівав : « За Сибіром сонце сходить , хлопці , не дрімайте , та на мене , Кармелюка , всю надію майте . Зовуть мене розбійником , кажуть , що вбиваю . Нікого я не вбиваю , бо й сам душу маю . А що візьму в багатого , те бідному даю … » Після пісні всі мовчали . Гість сидів окремо , низько опустив голову , і обличчя в нього було дуже сумне . Потім він підійшов до Олізара й міцно потиснув йому руку . — Щире спасибі вам , друже . Ви навіть не знаєте , як ця пісня мене зворушила . — Ні , що не кажіть , — зітхнув пан Душечка , — а в душі того розбійника є щось добре . Буває , що в ньому прокидається совість . — На шибеницю його ! — сердито сказав Стась . — Шкода , що його не повісили , коли він уже був у руках . Але пані Люба попросила брата розповісти одну історію . Усі підсунулися ближче , а панна Ромця погасила свічку , щоб було страшніше . Ніхто не помітив , як у дверях з’явився один із хлопців отамана й подав гостеві знак , і гість тихо вийшов . — Жила біля міста Бар бідна вдова з малими дітьми , — розповідав пан Душечка . — За три роки вона зібрала десять тисяч , щоб віддати борг . Сама вона боялася їхати в місто з грошима , тому послала свого економа . А економ був хитрий : сховав гроші , а сам повернувся й сказав , що його пограбував Кармелюк . Бідна вдова плакала . Аж ось на другий день під’їздить до неї якийсь пан … І в цю мить у дворі вдарили на сполох . — Ой , Боже мій ! Розбійники в дворі ! — закричала пані Люба . У підвалі почалася біганина . Стась кричав , де замки й підпори , а пані Люба плакала й питала Олізара , чи не будуть їх убивати . Олізар сказав , що треба тільки не битися , і пішов дізнатися , що робиться в дворі .
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
