Salta il testo dell’articolo
О , Орядин ! “ і я розсьміяла ся з якогось щастя , „ я тебе дуже люблю ! “ Єго рука звисала з поруча крісла , нїжна , біла , в пальцях тонка , майже жіноча ; я єї вхопила так , як чинила се в превеликій , роскішній радости з рукою бабуниною , і притисла єї бурливо до себе . „ Як ти будеш вже у цїли , тодї ти прибудеш ! О яка я горда ! … але я твоя царівна … неправда - ж ? Твоя , Орядин ! “ І знов сьміяла ся , мов та пустотлива дитина . „ Моя ! І як то дивно , дивно , що ми доси не знали ся ! “ „ А тепер нараз так добре пізнали ся ! О Орядин , я аж тепер відчуваю , яке житє прегарне ! “ „ А — я , що любов така могуча сила ! “ „ Ми як раз шість разів бачили ся , а нинї … подумай лише ! “ І веселий , майже свавільний усьміх завмер на моїх устах , слова урвали ся … На порозї нашої комнати появили ся дві статї : Лєна з ще одною дамою . Обі підходили до нас . Стара дама прижмурила очи , нїби не розпізнавала мене добре , а опісля звернули ся єї очи на него . Лєна несла голову на тїтчиний лад . „ Де моя мантилька ? “ кликнула грубо . „ Дай єї тут і ходи до дому ! Мама кличе , але зараз , бо на нас чекає повіз пана М . ! “ Зо мною враз підняв ся й Орядин , і я глянула на него . На єго устах грала лиха усьмішка , а очи єго спинили ся ворожо на розігрітім лицю моєї кузинки . „ Таки зараз мусить іти панна Веркович ? “ спитав з нетаєним насьміхом . „ Повіз чекає ! “ „ Ага , повіз ! “ Мов підтята одним замахом , мов зівяла , звернулась я до него . Завтра т . є . за кілька годин від'їде він ! Моє щастє скінчило ся ! Мовчки подала я єму руку , а він стиснув єї так само мовчки . В него горіли очи , а я чула як зо мною заходила зміна . Справдї , моє щастє скінчило ся ! Опісля розстали ся ми . Як в снї обглянулась я ще раз за ним . Він стояв на тім самім місци , не звертаючи з мене очий … О , того погляду я нїколи не забуду ! Шалена роспука пірвала мене , а з грудий вирвав ся зойк . Чому я не мала при нїм остати ся ? Чому ! Я - ж єго любила , любила , любила ! я єго царівна ! . . . . III . Від'їхав . Для мене все завмерло . Ходжу , блуджу , нагадую собі … єго нема ! Нї в чім нема ! Нїгде нема ! Хвилями шалїю , і товкла би головою о стїну . До послїдної слези ридала би за ним ! Нї , крівавими слїзми ридала би за ним ! Понурі маси мрак тягнуть ся над горами , вітер гуде лиховістно . Смереки на горах хилять ся , потрясувані ним , мов у шаленім болю . Я , тут в долинї , сиджу сама і прислухую ся вихрови своєї душі … Дика , невгомонна туга розриває моє серце . Моє щастє скінчило ся … „ Ти виглядаєш , Наталко “ , каже тїтка , „ так , як би їла саму крейду , а твої очи дивлять ся так , як би перед ними ставали що хвилї иньші мари ! “ Лєна усьміхнула ся двозначно . „ Може й стають мари , мамочко ; адже послїдний концерт викликав їх ! “ І єї уста викривили ся насьмішливо .
Indietro Pagina 37 di 192 Pagina 37 di 192 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
