Salta il testo dell’articolo
Гу ! як се погано приймати від долї милостиню , як обезславляючо ! * Хто перший придумав понятє „ щастя “ ? Хто видумав се блудне сьвітло , що викликує стілько слїз , що творить мрії , котрі здїйснити людска натура ще зовсїм не здібна . Чи не завчасу видумали єго ? Єго пора могла би хиба бути в „ полудню “ людскости . Однак їй ще далеко до полудня , тепер же — чи она йде правою дорогою до него ? … V . Тиха , ясна ніч зимова . Снїг уклав ся білїсїньким покривалом на землю . Смереки на горах , обвислі інеєм , обвиті мракою , дрімають . Тихо , ледви чутно житє . Зійшовший місяць упиває ся величавим спокоєм . Всї сплять . В моїй сьвітлицї горить сьвітло . Пишу . Орядин повернув до дому . Одержавши звістку про спадщину прибув , щоби перебрати єї , і щоби спічнути по брудній , деморалїзуючій борбі , що підтяла єго моральні і фізичні сили . „ Я пробував всього “ оповідав він „ до minimum , щоби добити ся до мети . Ще не добив ся до неї , ще далеко , а сили майже вичерпані . Се маю вам завдячити . “ Так говорив до надлїсничих . Нїхто не чинив єму закиду , нїхто не докоряв анї одним словом . „ Не сьміли “ казала насьмішливо Зоня . В єго цїлій істотї було стілько відпорности , стілько мовчаня наказуючого , що нїяк було у него жадати оправданя . Що єму маєток дістав ся , не врадувало єго надто . Казав , що навіть не зробило на него глубшого вражіня , що так уже збайдужнїв . Так само остав ся байдужним , коли єму надлїсничий заявив , що віддасть єму і другу половину гроший , котрих він , Орядин , зрік ся . Що єму їх не потрібно , а єму молодому , що має ще тілько бороти ся , здадуть ся . Він пронизав старого очима , і усьміхнувшись згірдливо , сказав , що добре , що прийме їх . В перших днях по своїм приїздї не виходив майже з дому . Годинами пролежував нерухомо на отоманї , підложивши під голову руки та вдивившись у супротилежне вікно або в що небудь . Чи роздумував над дальшим житєм , над своєю будуччиною , чи над спадщиною , що дісталась єму так легким способом і могла не одно змінити на добре , чи над чим иньшим , нїхто не знав . Нїхто й не допитував ся . „ Також не сьміли “ , мовила Зоня … У дві недїлї по єго поворотї відбула ся між ним і Зонею „ буча . “ Лєна , котра , як і всї прочі , тепер для мене настроєна ласкаво , дїлить ся зо мною кождою своєю думкою . Она була сьвідком тої сцени . Балакалось між иньшим о деяких знакомих і мимовільно перейшла бесїда на мене , при чім він довідав ся о моїх заручинах з Льорденом . „ Хто , хто виходить за Льордена ? “ спитав . „ Наталка ! “ „ Наталка ? “ А по малій задумі додав : „ Ага , она ! Верковичівна ! “ „ Она . Адже ти єї знаєш ? “ закинула Зоня . „ Знаю , знаю ! “ відповів змішавши ся . А по хвилї додав з глумом : „ Отже она виходить за него ! ну - ну ! “ … „ І що - ж на тім дивного , Василю ? “ „ О , дивного властиво нїчого ; хиба лиш те , що она не здавала ся менї одною з тих , що ви ходять за перших лїпших , які їм навинуть ся . Впрочім всїляко буває на сьвітї “ … „ Она не конче хотїла за него йти . “ „ Але таки виходить ! “ „ Так за кого - ж було їй іти ? “ Він не відповідав зараз . „ Вже за кого небудь иньшого , лише не за него . “ „ Так ! то могла була ждати без кінця . О скілько я знаю , то єї не сватав нїхто . “
Indietro Pagina 56 di 192 Pagina 56 di 192 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
