Salta il testo dell’articolo
VI . ( Знов пізнїйше ) . Я вже знаю , що я єму не цїлком байдужа , хоть маю також то переконанє , що забув би мене знов скоро . Але я ? Чим він менї ? Сама не знаю відповіди . І люблю і не люблю , і притягає і відпихає мене , і жаль менї єго і засуджую єго , а одного таки не можу забути , іменно того , що він син того самого народа , котрого вірною донькою єсьм я … Нераз говорить з огнем , пориваючо про яку небудь справу , зараз „ отвирає “ кождому очи , а коли спитаєш єго пів години пізнїйше про те саме , видивить ся на тебе , усьміхне ся зневажливо , і скаже : „ Не маєте над чим иньшим думати ? “ або : „ Хто би собі над тим голову ломив ! З того не будете жити ! … “ Се мене відпихає від него , оно показує в нїм отупінє для тонших ідей . Чи він давнїйше не був таким , чи може я того не розуміла , чи таким зробила єго борба о бит ? О , хто би менї обяснив се ! Тепер і не замічаю в него давної тонкости в чутю ; она є у чистих натур без ріжницї , у мужчин і женщин , особливо у поетичних натур . Але проте все є в нїм щось , що мене приковує , і я знаю : се тота сила , що не дала єму потонути в вирі бруду . * Се дїяло ся нинї з ранку . Я ходила в город годувати кріликів . В своїх білих кожушках они ледви замітні на снїгу , і лиш їх червоні лагідні оченята сьвідчать , що се они ! Мене знають добре . Дрібні , малесенькі , прискакують безшелестно до мене , утирають свої мохнаті борідки о мої руки — я їх люблю … Сеї ночи упав знов сьвіжий снїг . Уклав ся на гіллю дерев , на всїм немов надиханий . Величезні , дорогі мої гори Карпати , зі своїми біло поприбираними лїсами блестїли сріблисто проти сонця , а над всїм тим миготїло ясне , майже прозоро - синє небо … Навкруги тихо , урочисто , саме так , як би все на час здержало віддих і ждало на щось сьвяте . В таких хвилях молю ся . Не словами , але серцем , душею молю ся . Бажаю , щоби сьвітлом переняла ся й моя душа , щоби істнуюча краса наповнила і моє серце , щоби стало чисте , прозоре , мов та імла , що десь - не - десь звисає ще над деревами ! Так молилась я , а в пять мінут пізнїйше перервав несамовитий звук дзвінків санок то урочисте ожиданє і я опинила ся перед Льорденом … „ Оставте мене , оставте мене ! “ просила я стрівожена , коли ми остали ся по раз другий самі , і він мене хотїв цїлувати . „ Чи таке поведенє пристоїть судженій ? “ спитав він , усьміхаючись на - силу . Я мовчала . Не знала , що сказати . Чула тілько в очах сльози і велике пригнобленє так , що ледви волїкла за собою ноги . Він підійшов наново . „ Таж я вам уже раз казала , тепер казала ! “ говорила я , не зводячи неспокійного погляду з него , щоби не скористав з тої хвилї . „ Я люблю соромливість “ , сказав він , „ она украшає женщину мов вінок з білого цьвіту , однак все має свої границї . Я знаю , що роблю , в мене суть на те права ! “ „ Нї ! “ відповіла я филюючим упрямим голосом . „ Нї ! Ха - ха ! “ „ Нї ! Ті права не годять ся з моїм серцем ! “ „ Так ? Гай , гай ! бач , як розфільозовувала ся ! Впрочім нехай буде тепер твоя воля . Я знаю людску натуру ; ти дикун , моя красуне … на часок , ха - ха , на часок ! “
Indietro Pagina 72 di 192 Pagina 72 di 192 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
