Salta il testo dell’articolo
— О ! кум вернув міні очі . Потривай же , лисий дідьку ! Я тобі завтра … я тобі оддячу ! И с тими словами Кайдаш вліз у хату . Ёго ясні очі посоловіли . Лице було бліде , як віск . Рукава по лікті були мокрі и з іх текла потоками вода . На землі появились смужки та покручені фігури з водяних крапель , неначе разки намиста , роскидані й поплутані на всі лади . — Побила мене лиха година та нещаслива ! загомоніла Кайдашиха : с чим же ти поідеш завтра на ярмарок , коли пропив гроші ? Треба соли , треба горшків , треба смоли . Чим ти будеш мазати вози ? Адже ж настає возовиця . Та треба де чого накупити ик весіллю . Адже ж думаєш женити сина . — Брешеш ! я не пропив грошей . Осьдечки гроші , та тобі не дам , сказав Кайдаш , вдаривши рукою замісь кишені по припічкові . Дулю візьмеш , а не гроші . — От тепер , тату , вже не будете в воді потопати та од наглоі смерти помірати , обізвався з лави Карпо насмішкуватим голосом . — А ти чого обзиваєсся ? Матері твоій сторч та в борщ ! Спи о там , коли ліг , а то я тебе палицею зверху , сказав Кайдаш , заточившись и впавши на лавку . — В палиці два кінці : один по міні , другий по вас , обізвався з лави Карпо . — И годі вже тобі ! Ище мало того крику , спиняла мати Карпа . Кайдаш кинув свиту на лаву в куток , звалився але не достав головою до свити . Голова сгукнула , непаче хто кинув на лаву гарбуза . Він , як упав , так и захріп на всю хату . Кайдашиха погасила каганець , и в хаті все стихло и втихомирилось . Тільки собаки на дворі ще довго брехали , роздратовані незвичайним криком та світом у хаті в таку пізню добу . Всі поснули в хаті , тільки Карпо довго не спав а все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних косниках на голові та в червоному намисті з дукачем . II . Другого дня в суботу на святого Паликопи , Кайдаш з жінкою поіхав на ярмарок , звелівши синам забрати заступи та роскопати трохи дорогу з гори . Карпо й Лаврін зостались дома . Минув день . Сонце стояло на вечернёму прузі , а Кайдаш не вертався до дому . Карпо накинув свитку на плечі и пішов на той куток , де жила Мотря Довбишівна . Од учорашнёго дня вона не виходила в ёго з голови . Довбиш був богатий чоловік ; він жив на самому кінці села , там де глибокий яр входив у ліс узьким клином . В самому кутку того яру блищав маленький довбишів ставочок . Над ставком стояла довбишева хата , вся в черешнях . Од улиці було видно тільки шматок білоі стіни с сінешними дверима . Густі високі соняшники зовсім закривали од улиці вікна й стіни , як густий ліс . Карпо йшов тихо , скоса поглядаючи на довбишів двір . Перед ним блиснув угол білоі стіни , підперезаний внизу червоною призьбою ; зачорніли чорною плямою одчиняні двері з одвірками , помалёваними ясно - синёю фарбою с червоною узькою смужкою навкруги . Довбишова хата була нова , велика , добре вшита с чималими вікнами . Коло вікон висіли вікониці , помалёвані ясно - синёю фарбою , як літне небо . Карпо став за двором и сперся на ворота . Мотря вийшла с хати з глиняником у руках . Вона збіралась мазати червоною глиною припічок . Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога . Тоді була субота .
Indietro Pagina 9 di 103 Pagina 9 di 103 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
