Salta il testo dell’articolo
« Ну й грабив би ! ну й грабив ! » Його вибаганки були невичерпні , фантазія невтомна , самозакохання непереможне . Він тримав у руках чарівний камінь , що , мінячись і палаючи , показує всі дива землі . І той камінь був він сам . А коли розум , настирливий проповідник , засохлий мудрець , що не спроможен зрозуміти бажання , злякано починав свою нужденну казань , він подібен був до цяцькового кораблика на хвилях справжнього моря , і всі причитання його нагадували скарги господаря , що взявся б намовою спинити потік із тріснутої водогінної труби . Вночі йому снився сон . Він ішов розкішним садом по рівній алеї , затіненій гіллястими деревами , що під листом їх ховались довгасті , як банани , овочі . Хвилювання огорнуло його , коли він досяг роздоріжжя , так ніби мав тут щось знайти чи когось здибати . Озирнувшись у бік , він побачив альтанку , якої був не постеріг , і зайшов у цей виноградом оповитий притулок . Незнайома , що в ній сиділа , навіть не підвела голови . Він , вагаючись , спинився на порозі , і раптом побачив , що палець на її руці киває йому . Придивившись пильніше і дедалі більше дивуючись , він зауважив , що вона сидить у самій сорочці , а коло ніг її — став , де вона буде купатись . Зненацька вона відкинулась горілиць , і легіт нечутно здув з неї решту покриття . Він дико на неї кинувся , але тільки торкнувшись , пірнув у загуслу калюжу й прокинувся від стукоту серця . Він довго дивився в темряву перед себе — гола жінка ввісні , за народньою мудрістю , віщує неминучий сором . X . Єдиною розрадою Степанові цими днями тяжких іспитів було знайомство з сином Гнідих , Максимом — тим молодиком , що зичливо почастував його цигаркою під час його злиденних входин у міське життя . Цей юнак , малощо старший від Степана літами , був лагідний на вдачу , мрійливий , спокійний , мав тихий голос і якусь глибоку сердешну усмішку . В його мові й поставі вчувалась довершена рівновага людини , що своїм життям задоволена й легко несе на плечах свою долю . Саме цей спокій і вабив Степана до хазяйського сина , якого спочатку він зневажливо охрестив паничиком . Сам спантеличений , він інстинктивно поривався до всього певного , і потай заздрив на красну Максимову долю . Максим теж був до селюка прихильний і дбайливий . До речі , він два роки тому скінчив Інститут , що Степан тільки збирався починати . І хоч згадки за науку були зараз хлопцеві майже прикрі , він мусів розмовляти про програми та слухати спомини про різних професорів і різні випадки студентського життя . — Ви служите де ? — спитав його якось Степан . — В Шкіртресті , — відповів Максим . — З мене непоганий бухгальтер . А для цього треба природжених здібностів , ви не думайте ! — Яких саме ? — Точности передусім . І , коли хочете , певного зречення . Це особливий світ … Тому й бухгальтерів справжніх мало . Степан похитав головою . Маючи жваву фантазію й хист розуміти все відразу та всім перейматись , він раптом відчув той безгомінний світ рахунків та квитків , де строкатість життя вкладається в одноманітні , наперед вироблені формули , де цифри заступають події й людей . Він зідхнув , сам несвідомо прагнучи до безтурботного спокою паперів . — І багато платять ? — спитав хлопець після звичайної в їхніх розмовах павзи .
Indietro Pagina 40 di 155 Pagina 40 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
