Salta il testo dell’articolo
VIII . Вдома , коли Степан увечері вернувся , йому переказано , що хтось до нього приходив , пообіцявши конче прийти завтра вранці , Хто б же це був ? Справа ця просто Степана занепокоїла , бо ні хто , за весь час його перебування на Львівській вулиці , ніколи до нього не заходив , та й пригадати він не міг , щоб його адресу взагалі хтось знав . Жив він справді як та миша за піччю , в гидких умовах , де йому зовсім не пишеться ! І цей стукіт невідомої руки в двері його кімнати збудив хлопцеві бажання бути одвідуваним , приймати гостей і гомоніти з ними годинами приємного спочинку . « Треба знайомих заводити » , подумав він . Дійсно , йому треба було якийсь час пожити просто , розважитись дріб'язком міського побуту , спочити й відновити сили після напруження останніх місяців . І не пишеться йому , певно , через те , що він надто зморився , а стомлена душа , як і вироблений віл , неспроможна нести на собі жадних тягарів . От який був проект , що він укладав , лягаючи спати : не вчащати до редакції журналу , бо літературні балачки тільки дратують його безсилість , взагалі відсунутись від літератури якнайдальше , натомість добравши товариства до літератури непричетного , навіть з Вигорським пиво пити не частіше , як раз на тиждень . До речі , після першого захоплення ряснодумністю поета та його недбайливим ставленням до всесвіту , Степан уже ночував до нього зародки критичности , бо сам жив без софізмів і світ приймав без фільтру абстрактних категорій . Він не брехав перед собою ні в думках , ні в учинках , і конкретність лишалась у нім , і життя не переставало бути йому пахучим , хоч і гірким миґдалем . Вранці загадка вчорашньою одвідувача розі язалася досить просто . Правда , Степан відразу не пізнав обличчя , прикрашеного англійськими вусиками , не пізнав постаті в широкій оленячій куртці та жовтих шкіряних рукавицях , але тільки гість промовив , вітаючись : — Здрастуй , Стефочко , прийшов тебе провідати , — йому жадною сумніву не лишилось , що це і єсть його іститутський товарній , Борис Задорожній , котрий цю кімнату йому був виступив . — Сідай , Борисе , — сказав він . — Добре зробив , що зайшов . Борис Задорожній сильно змінився за рік по скінченні Інституту не тільки одежею , а й поводженням та тоном голоса , і той перший вигук , що зійшов йому на вуста в привітанні , був тільки відгомоном студентських часів . А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової , що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх . Роздягтись і появивши на світло толстовку сірого сукна з великими кістяними ґудзиками , він витяг з кишені вкладистого портсигара й чемно пригостив господаря . — Кури , прошу . Потім критично оглянув хату . — Живеш тут , значить ? — Живу , спасибі тобі . — Е , за що там дякувати ! Обшарпана кімната . Шпалерами її поклеїти та стелю помастити . Гроші є ? — Та водяться . — Тоді поклей конче . Шпалери зараз недорого . Купуй у ленінградському об'єднанні , раджу . Степан погодився , потім спитав : — Як же твоя катедра ? Борис пустив під стелю звій диму . — Катедра ? Та я її через тиждень кинув . Не про мене цей сухий науковий м … … Зараз я старший інструктор кооперативного буряківництва на Києвщині . Де в тебе попільничка ? Додолу мабуть трусиш , студент ти !
Indietro Pagina 105 di 155 Pagina 105 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
