Salta il testo dell’articolo
Х . Першим заходом Степана Радченка , коли він став тяжко багатим , було перемінити кімнату . Він тільки й чекав , щоб здати в архів своє убоге , обдерте мешкання , почуваючи до нього глуху ворожість за все , що в ньому пережив , бо кімната людини знає найінтимніші її пориви , підглядає її вагання , вбирає її думки і раз - у - раз виступає лукавим і гидким свідком минулого , завжди трохи паралізуючи волю й підтинаючи прагнення своїм вічним , настирливим — « я тебе знаю » Отже він підрядив комісіонера й виклав йому свої бажання : простора , світла й окрема кімната у великому будинкові десь у центральному районі . Конче парове опалення , без меблів , згоден на відчіпне . Пожилець буде тихий , самітний і акуратний . Комісіонер вислухав його і сказав : — Словом , вам треба справжня кімната . Поволі він набував знайомств . Від товаришів у праці його ручкання непомітно поширювалось на їхніх родичів та друзів і далі , вглиб міста , до найрізноманітніших представників людського роду , професій та думок . Його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці , відповідаючи на привітання молодих учених , партійців , профспілчанських діячів і просто осіб обох статів , непомітних співробітників установ , де їм платили гроші . В театрах , у курильній залі , міг уже вільно пристати до гурту , де обговорювано виставу , виконавців та вражіння ; міг зайти десь на шклянку чаю , міг на вулиці з кимсь півгодини погуляти , розмовляючи про важливе й про дріб'язок , бував на вечірках , де читано й критиковано нові твори за чаркою вина , на вечірках , де просто пустували й розповідали любовних пригод — отже потішитись міг безневинними розривками , що до них інстинктивно прагне стомлена від обов'язків душа . В товаристві почував себе добре , незмушено , радіючи тими тоненькими ниточками , що плів між людьми , як старанний павук . До всього почував невситиму цікавість , невтишну жадобу знати й розуміти , і кожного нового , з ким бачився , силкувався уявити цілком , розпитуючи непомітно його і про нього — цікавився його побутом , поглядами , роботою , постерігав його мрії й захоплення , жадав прийти в той таємничий музей , що людина з себе являє , музей зужитих думок і похованих чуттів , музей спогадів , пережитих тривог і збляклих надій , в той архів людини , де в безлічі шухляд сховані її оперативні пляни й діловодство минулих днів . Цікавився тими дрібничками , що в них людина яскравіше виступає , ніж коли промовляє з катедри — навіть сплітками й поговорами , і так цікавився , що міг , не заставши вдома когось і попросившись записку написати , ритись у його столі , в нотатках , у листах , охоплений непереможною пронизливістю , якоюсь клептоманією на свідоцтва чужого існування . І як справжній маніяк , умів ховати свою спрагу під незмінним спокоєм та зичливістю , як хитрий злодій носив скрізь з собою асортимент досконалих відмикачок , непомітно пророблюючи ним над ближніми найскладніші операції . Мав десятки знайомих і жадного друга , ходив поруч , а почував від усіх незмірну віддаль , бо завжди між ним і будь - ким було скло , збільшувальне скло дослідника . І часто , вертаючись із людних зборів , почував гнітущу самотність , пустку в думках і стому .
Indietro Pagina 118 di 155 Pagina 118 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
