Salta il testo dell’articolo
ХІ . Другого ранку Степан прокинувся своєчасно , але , не вставши ще з ліжка , почутив у серці гризоту . Так ніби все , що він побачив круг себе , страшенно йому не сподобалось . Він лежав , розплющивши очі в тому півхворобливому стані , коли не хочеться ворушитись і думати , коли кров у жилах ледве котиться , немов тіло ще спить , дарма що розум збудився . Потім зненацька підкинувся , усвідомлюючи дурницю , що вчора зробив . Він марно силкувався уявити вчорашній день , зрозуміти ту плутанину , що завела його в пастку , бо одна думка руйнувала раз - у - раз його згадування , вистромляючись колючим вістрям із кожного спогаду , що він починав розгортати . Має женитись ! Чи - ба , де там має — мусить , бо сам напросився , сам набився , як останній йолоп , із цим безглуздим бажанням , що , здійснившись , поневолить і скує його . І весь жах подружнього життя зразу став перед ним , збурюючи йому серце огидою , як привид в'язниці , як домовина , де він заохотився лягти із зв'язаними руками . Відчув невідчіпну присутність так званої близької людини , що з нею муситиме ділитись думками , радощами й лихом , розріднюючи їх між двома серцями ; що візьме під ніжний , непомітний контроль його вчинки та наміри , стане постійним спільником його заходів і надій , як обов'язковий до нього додаток , один раз обраний і на роки прилютований ; що пробуватиме з ним у одній кімнаті , їстиме за одним столом , дихатиме тим самим повітрям — і скрізь буде вона , завжди буде вона : вночі чутиме її дихання , вранці бачитиме її обличчя , вдень знатиме , що чекає його , і ввечері здибається з нею на дверях , що вона відчинить . Відчув ліниве спання вдвох на ліжкові , дедалі звичніші спалахи пристрасти , що стануть одноманітні , кінець - кінцем , як чай та вечеря , обізнаність із чужою душею , де не буде вже таємниць , досяжність постійного тіла , яка вбиває жагу , нудьгу неминучих суперечок , коли викривається глибина розбіжности двох істот , та ще більшу нудьгу примирень — прояву безсилої покори перед долею . Так розкрилась перед ним завіса шлюбних буднів , безкінечної нори , де входять засліплені коханням , що гасне , своє діло зробивши , і він пручнувся , як мала мушка в тенетах великого павука , затріпотівши прозорими крильцями душі , щоб порвати облудне плетиво . Та це ж смішно — так марно себе зананастити ! Глибоке співчуття , невичерпний жаль до себе огорнув його , війнувши теплом у його очі ; йому схотілось приголубити та заспокоїти себе найласкавішими словами , як довірливу жертву людських стосунків . За його стіною прокидались сусідні помешкання , загрюкали двері до кухні , зашуміли примуси , залунали піднесені жіночі голоси Й дитячий плач . Він слухав це , почуваючи небезпеку цілком виразно , надзвичайно близько , зразу за порогом своєї кімнати , де вона похмуро стоїть , поклавши на клямку свою жахливу руку . « Так верещатиме моя дитина , так кричатиме моя дружина , а ось і мій басок щось невдоволено буркочить » . Та хіба ж написати щось йому в таких диких обставинах ? І голос душі його певно відповів : « Та безперечно ні ! Ні чорта ти , хлопче , не напишеш , каюк , каюк твоїм надіям ! А шкода — ти здібний все таки , що не кажи » . Отже , мусить попрощатись із своїм дорогим внутрішнім світом , як той чернець із зовнішнім на порозі манастирської темряви !
Indietro Pagina 126 di 155 Pagina 126 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
