Salta il testo dell’articolo
— Мить для жінки замало , — сказала вона . — Я висловлююсь алегорично . Страшний гуркіт стільців розлігся в помешканні — вставали з - за столу . На вулицю він вийшов без пальта , не зважаючи на її протести , а що холодно було , його зразу обгорнув споглядальний настрій . — Небо кольору папірця в п'ять карбованців , — сказав він . — Ви такий матеріяліст ? — Безперечно . А ви ? — Теж . Ми й так занадто пережили для ідеї . — Вона й сама чимало пережила . Сівши на візника вона сказала : — Прощайте , пустунчику ! — Прощайте , мріє ! Він радісно дивився , як зникала за рогом його небезпека . Помахав услід рукою . Кінець . Властиво , він міг би йти вже додому , але був без пальта . На щастя , двері за ним не причинились , і він вільно зайшов до передпокою . Там стурбовано метушився юнак з обличчям тендітної панни . — В чому річ ? — спитав його Степан . — Та от … — пробурмотів той . — Зосьці погано . — То додому її тягніть , — сказав Степан . — Треба … Тільки ж не на руках її понесеш . Хлопець витяг три карбованці . — Нате . Юнак повагався , але гроші взяв і зник . В залі танцювали — стомлено , безладно , штовхаючись , але танцювали . Хлопець байдуже пройшов попід стіною до червоної вітальні , сів там під фікусом у кутку , витягнув ноги й зразу заснув , заколисаний музикою , шепотом навколо й боязкими поцілунками . Прокинувся серед цілковитої тиші . Червоне світло в кімнаті погасло , тільки в залі горіла одна лямпка , ледве сягаючи промінням у кутки . Він підвівся , вийшов навшпиньки до передпокою , забрав пальто й пішов довгими , пустинними вулицями по місту , що спало вдосвіта під олов'яним небом . XII . Додому він прийшов у стані теплої дрімоти , що не покидала його , відколи підвівся він з крісла під фікусом , де був заснув . За всю дорогу з вул . П'ятакова через порожній Євбаз , що здається вночі кладовищем , він мов не встиг прокинутись з міцного сну , що раптом охопив його після душевного й фізичного напруження цієї ночі . Ішов мляво , не думав , дивився не більше , ніж потрібно було для ходи , і в усьому тілі , в мозку , в серці почував солодку втому й потребу якогось цілковитого забуття . В кімнаті машинально роздягся й витягнувся на ліжкові , забувши навіть скинути шкарпетки . О першій годині вдень хлопець прокинувся й примружив очі від блискучої повіні світла , що затопило кімнату . Крізь вікно , що проти ліжка , лилося вперше гаряче проміння весняного сонця , лягало на стіни узором і лескотало обличчя . Він схопився й став на ліжкові , піддаючись безтямній радості тепла й передчуттю близького , неосяжного щастя . І так стояв , напруживши тіло , купаючись у ясних потоках , що вмивали його , як сцілюща вода . Потім скочив додолу , підбіг до вікна , розчинив його й висунув надвір кудлату голову . Перший доплив повітря дрожем прокотився йому по тілі , другий війнув привітніше , третій був уже звиклий , бадьорий і чарівний , немов велетенська соняшна рука до нього простяглась , і гладила йому волосся , і лащила йому груди . В душу його проходила нова сила , якась первісна міць , сповняючи вщерть йому груди і надимаючи серце жадобою . Він почував , що минуле його розтануло в могутньому сні й соняшному пробудженні , що немає в нього спогадів , що він зараз тільки народився в буянні весни , народився зразу дорослий , досвідчений , мудрий , повний сил і непохитної в них віри .
Indietro Pagina 133 di 155 Pagina 133 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
